Золоті валідатори Моргунова

Що не так із системою електронних квитків у Вінниці і чому нею зацікавились слідчі?

Коли вінничани прикладають картку до валідатора в трамваї чи тролейбусі, вони навіть не підозрюють: за цим буденним рухом криється цілий паралельний світ. Світ, у якому гроші обертаються швидше, ніж колеса муніципального автобуса. Здається, ідею «розумного» транспорту у Вінниці остаточно втілено в життя — щоправда, досі лишається питання: для кого саме? Бо те, що подається як зручний та прозорий сервіс для містян, на практиці перетворилося для когось на щедрий дощ із бюджетних мільйонів.

Хто б міг подумати, що 8% — це не лише ставка якогось екзотичного податку, а й «скромна» частка з кожного електронного квитка, яка стабільно осідає на рахунках КП «Вінницький інформаційний центр» (ВІЦ). Підприємство, що, за офіційною легендою, створене для впорядкування телекомунікаційних мереж, раптом отримало нову роль — агента з прийому оплати за проїзд. Звучить як приклад багатопрофільного розвитку, чи не так? Але з аплодисментами не варто поспішати: за цією універсальністю ховається комісія, яка, як виявилося, встановлена без жодного економічного обґрунтування.

У всіх договорах незмінно фігурує цифра — 8% винагороди для ВІЦ. Жодних розрахунків, обґрунтувань чи аналізу витрат — нічого. Формально ці кошти мали б покривати встановлення й обслуговування обладнання (валідатори, консолі тощо) та «інші операційні витрати». Але скільки йде на техніку, ремонт чи загадкові «послуги» — невідомо. Це створює ризик, що 8% — це просто банальна схема виведення бюджетних грошей через одне комунальне підприємство в інше — без конкуренції й прозорості.

Характерна деталь: усе обладнання належить не перевізнику, а самому ВІЦ, тож комунальна «Вінницька транспортна компанія» (ВТК) фактично олзпачується мільйонами за користування «чужою» (але теж комунальною) технікою. Де логіка, коли обидва підприємства належать місту? Ба більше, ВІЦ може залучати субагентів — без погодження з транспортниками, просто поставивши до відома. Хто ці підрядники, яку частку вони «відкусять» із комісії, скільки піде на справжню роботу, а скільки — осяде в кишенях — це таємниця за сімома печатками, яку жоден валідатор не відкриє.

Зате відомо, скільки це в грошах. Лише за 2023–2025 роки ВТК уклала з ВІЦ прямих (!) договорів на 130 мільйонів гривень. І це лише видима частина айсберга. Загалом на впровадження та обслуговування системи збору коштів з пасажирів витрачено понад 175 мільйонів гривень. Наприклад, у 2023 році ВІЦ дісталося 42 мільйони, а у 2024 році – 40 мільйонів, у 2025 році – 48 мільйонів, раніше 45 мільйонів отримало КП «Вінницякартсервіс» (про його «ефективність» — трохи згодом). І все це — без тендерів. Без конкурсу. Без незручного питання: «А чи не зробив би хтось це дешевше?» Навіщо, коли можна «по-сімейному»?

Ще раз, для ясності: ВТК замовляє послуги у ВІЦ. Тобто одне міське комунальне підприємство платить іншому. Така собі замкнена фінансова карусель, де бюджетні кошти весело кружляють між «своїми» структурами.

Причому йдеться і про інші не дрібні суми. У 2023 році статутний капітал «Інформаційного центру» раптово «підріс» на 57,8 мільйона гривень — усе за рахунок міського бюджету. І загальний його розмір сягнув космічних 245,5 мільйона гривень. Але й транспортники не пасуть задніх: їхній статутний капітал досяг захмарних 795,8 мільйона гривень.

Ось куди, виявляється, можна «ефективно» інвестувати бюджетні ресурси — у колообіг грошей у системі, де всі свої, а запитання зайві.

Запуск автоматизованої системи оплати проїзду в громадському транспорті свого часу подавався як справжній прорив: мовляв, зекономимо бюджетні кошти, забудемо про «зайців», порахуємо пільговиків і зрештою зробимо перевезення чесними та ефективними. Обіцяли навіть скоротити майже пів тисячі кондукторів, що дозволило б зменшити фонд оплати праці ВТК на 25%. Принаймні так звучало сім років тому, коли презентували проєкт вартістю 9 мільйонів євро: 8 із них — кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку, ще мільйон — кошти громади.

Для реалізації амбітної ідеї ще у 2014 році створили окреме КП — «Вінницякартсервіс», одразу «піджививши» його статутний капітал 2 мільйонами бюджетних гривень.

Але минули роки — і обіцяна економія не дуже й настала. За підсумками 2024 року вінницький транспорт залишився збитковим. Виторг від продажу квитків склав 291 мільйон гривень — на чверть менше, ніж у 2023-му. І цю фінансову діру довелося латати за рахунок самих пасажирів: з грудня 2024 року проїзд у Вінниці подорожчав до 12 гривень у трамваях і тролейбусах (замість 8), а в автобусах — до 15 (замість 12).

Що ж до КП «Вінницякартсервіс», яке у 2023-му отримало 45 мільйонів гривень від ВТК за обслуговування валідаторів, то вже за рік його тихо ліквідували.

Багатомільйонні витрати КП «Вінницька транспортна компанія» на організацію збору плати за проїзд зацікавили поліцію: у січні 2025 року було відкрито кримінальне провадження за ч. 4 ст. 191 КК України (привласнення або розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах). Слідство вивчає три закупівлі, здійснені ВТК у 2023–2025 роках на загальну суму 130 мільйонів гривень. Усі договори були укладені напряму з КП «Вінницький інформаційний центр», без конкуренції — як кажуть, «в одну хвіртку». Правоохоронців цікавить можливе завищення вартості послуг: наприклад, у Вінниці в обслуговуванні — 293 одиниці транспорту (станом на 1 жовтня 2024 року), тоді як у Києві — на 928 транспортних одиниць більше, однак аналогічна система збору плати коштувала столичному бюджету лише 30 мільйонів гривень.

У 2025 році транспортники Вінниці, попри зростання собівартості перевезень до 1,5 мільярда гривень, оптимістично сподіваються вийти «в нуль». Заробити планують за рахунок минулорічного підвищення тарифів, що має принести додаткові 405,8 мільйона гривень, і… дотацій. Причому — із збереженням тієї ж 8-відсоткової «маржі» за незмінними агентськими схемами. Мінус 8% з кожного пасажира — ніби дрібниця. Але в масштабах міста це вже серйозний кешбек: у 2023 році міський транспорт перевіз 52,1 мільйона пасажирів, а у 2024-му — майже 51,9 мільйона.

Мораль цієї історії проста: навіть найрозумніша система може працювати на чиєсь збагачення, якщо її «заточити» під освоєння бюджетних потоків. І коли вінничани прикладають картку до валідатора, їм варто пам’ятати: хтось у цей час прикладається до міського бюджету — причому значно щільніше.