Вінницька обласна прокуратура повідомила, що ювенальні прокурори Немирівської окружної прокуратури довели в суді вину 40-річного жителя Вінницького району у зґвалтуванні 13-річної дівчини. Його визнано винним за частинами 4 та 6 статті 152 Кримінального кодексу України.
За інформацією прокуратури, Липовецький районний суд Вінницької області призначив чоловікові 15 років позбавлення волі з позбавленням військового звання «солдат» та права займатися діяльністю, пов’язаною з дітьми, строком на три роки. Інформацію про засудженого буде внесено до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
За версією обвинувачення, у червні 2023 року чоловік, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої, двічі вчинив щодо неї зґвалтування. Дівчина проживала з батьком, оскільки її мати була позбавлена батьківських прав. Обвинувачений був знайомий і з дитиною, і з її батьком. Скориставшись тим, що дівчина залишилася без нагляду дорослих, він вчинив злочин, а наступного дня повторив його.
Правоохоронці знайшли дівчину під час розшуку, розпочатого після звернення батька. У суді чоловік своєї вини не визнав. Наразі він перебуває під вартою. Досудове розслідування проводили слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань у Хмельницькому.
За інформацією «Ми Вінничани», засуджений — мобілізований військовослужбовець, солдат одного з гаубичних артилерійських підрозділів. Він служив номером обслуги гармати. Чоловік родом із Турбова.
Через воєнний стан та неможливість сформувати суд присяжних справу розглядала колегія з трьох суддів.
Згідно з обвинувальним актом, увечері 16 червня 2023 року обвинувачений разом із батьком дівчинки приїхав у гості до їхньої знайомої в село Стара Прилука. Разом із чоловіками до будинку приїхала і 13-річна донька.
Компанія вживала алкоголь, після чого між чоловіками виник конфлікт. Батько дівчини пішов додому сам, залишивши доньку в гостях, оскільки, за словами господині будинку, надворі вже було темно.
Уночі, коли інші мешканці будинку заснули, обвинувачений, знаючи, що дівчині 13 років, вчинив щодо неї дії сексуального характеру, пов’язані з вагінальним проникненням.
Наступного ранку він відвіз потерпілу до Вінниці, де купив їй уживаний мобільний телефон. По обіді вони разом побували на природі.
Увечері 18 червня дівчина знову опинилася в товаристві обвинуваченого — цього разу в іншому будинку, куди чоловік прийшов у гості. Після того, як господар будинку заснув, чоловік, за матеріалами справи, повторно вчинив щодо дівчини дії такого самого характеру.
Батько, не знайшовши доньку протягом кількох днів, звернувся до поліції та соціальної служби. Дитину виявили в понеділок у будинку, куди вона потрапила разом з обвинуваченим. Двері кімнати, де вони перебували, були зачинені зсередини. Чоловік відчинив їх лише після того, як йому повідомили, що поліція не піде.
У суді дівчина була допитана в режимі відеоконференції за участю психолога. Перший допит відбувся 1 серпня 2023 року, повторний — 8 травня 2026-го. Потерпіла розповіла про обидва епізоди та обставини свого знайомства з обвинуваченим, який був давнім другом її батька. Вона також розповіла про придбаний їй телефон та спільний відпочинок на природі.
Психологи, присутні під час обох допитів, дійшли висновку, що психофізіологічний розвиток дівчини відповідає віковим нормам, вона здатна логічно відтворювати послідовність подій і керувати власними емоціями. Її розповідь, за висновками фахівців, містила деталізовані та узгоджені між собою відомості.
Суд узяв ці висновки до уваги та визнав показання потерпілої достовірними. При цьому суд зазначив, що факт перебування дівчини в товаристві обвинуваченого протягом кількох ночей підтверджують також показання її батька, жінки, в будинку якої стався перший епізод, поліцейського та соціальної працівниці, які брали участь у пошуках дитини.
Молекулярно-генетична експертиза підтвердила, що на зрізах нігтьових пластин обвинуваченого та потерпілої виявлено клітини, які походять від кожного з них відповідно. Водночас інші дослідження — мазків, покривала з місця події та білизни — не дали однозначних результатів щодо самого факту проникнення. Зокрема, сперматозоїдів у піхвових мазках потерпілої не виявлено, а слід на покривалі з місця першого епізоду за генетичними ознаками не збігся ні з обвинуваченим, ні з потерпілою.
Судово-медична експертиза потерпілої зафіксувала розрив дівочої пліви, однак датувала його віком «понад три тижні» до проведення огляду. Ця обставина стала одним із питань, на які звернув увагу суддя, який висловив окрему думку.
Психіатрична експертиза визнала обвинуваченого психічно здоровим та здатним усвідомлювати свої дії.
Призначаючи покарання, суд врахував, що обтяжуючих обставин не встановлено. Зокрема, вчинення злочину щодо малолітньої особи є ознакою самого складу злочину і не може враховуватися повторно як обставина, що обтяжує покарання.
Суд не знайшов підстав ані для довічного позбавлення волі, про яке просила прокурорка, ані для призначення м’якшого покарання.
За перший епізод, кваліфікований за ч. 4 ст. 152 КК України, чоловікові призначили 12 років позбавлення волі. За другий, кваліфікований за ч. 6 ст. 152 КК України та вчинений повторно, — 15 років. Остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень було визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим — 15 років позбавлення волі з позбавленням військового звання та трирічною забороною на діяльність, пов’язану з дітьми.
У строк покарання зараховано час, проведений чоловіком під вартою з 7 лютого 2025 року.
Разом із вироком до матеріалів справи внесено окрему думку одного із суддів колегії, який із рішенням більшості не погодився та вважає, що обвинуваченого варто було виправдати.
У своїй окремій думці суддя наголосив, що, на його переконання, у справі не було дотримано стандарту доведення вини «поза розумним сумнівом». Головним аргументом він назвав відсутність прямих судово-медичних доказів самого факту проникнення.
Зокрема, об’єктивних ознак ушкоджень у ділянці зовнішніх статевих органів, заднього проходу чи промежини у потерпілої не виявили. За висновком експерта, зафіксований розрив дівочої пліви утворився щонайменше за три тижні до обстеження, тобто, на думку автора окремої думки, задовго до подій, у яких обвинувачують чоловіка, і не пов’язаний із ними.
Також суддя звернув увагу на відсутність сперматозоїдів у піхвових мазках потерпілої та слідів піхвового епітелію на тілі й білизні обвинуваченого. Окремо зазначено, що ДНК-профіль, виявлений на покривалі з місця першого епізоду, не збігся ні з обвинуваченим, ні з потерпілою та належав невстановленим особам.
На цій підставі автор окремої думки дійшов висновку, що наявні докази підтверджують лише факт спільного перебування дорослого чоловіка та дитини в одному приміщенні. Показання свідків, яким про події стало відомо зі слів самої дівчини, суддя вважає похідними та такими, що не можуть самостійно підтвердити факт статевого контакту за відсутності біологічних слідів.
Окрему увагу в документі приділено словам, які обвинувачений начебто сказав судовому експертові під час медичного огляду 18 червня 2023 року щодо самого факту статевого акта без виверження сперми. Автор окремої думки вважає ці відомості недопустимим доказом, оскільки їх було отримано поза межами процесуального допиту, без роз’яснення права не свідчити проти себе та без участі адвоката.
Суддя також звернув увагу на розбіжність між кількістю епізодів, про які дівчина розповідала у 2023 та 2026 роках. Крім того, він зазначив, що на момент допиту потерпілої у 2023 році сторона обвинувачення не затримала підозрюваного та не обрала щодо нього запобіжного заходу, хоча дитина прямо назвала його ім’я. На думку автора окремої думки, це штучно обмежило право обвинуваченого на захист, зокрема, можливість поставити потерпілій запитання через захисника.
У підсумку суддя запропонував виправдати обвинуваченого через недоведеність вини та звільнити його з-під варти в залі суду.
Однак ця позиція не вплинула на результат розгляду справи. Вирок було ухвалено більшістю голосів колегії суддів. Рішення наразі ще не набрало законної сили. Його можна оскаржити до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів.
