На початку розв’язаної Кремлем проти України повномасштабної війни світ здригнувся, побачивши кадри з Бучі та Ірпеня. Понівечені тіла на вулицях квітучих передмість Києва змусили міжнародну спільноту в один голос заявити: зло має бути покаране. Минуло майже чотири роки. І поки деякі нинішні західні «миротворці», «втомлені» від війни, стелять перед кремлівським фюрером червоні доріжки та дедалі гучніше пропонують відновити економічні зв’язки з Москвою, послабити санкційний зашморг заради примарного «мирного компромісу», путінська армія вбивць і мародерів продовжує свою криваву справу. Методи росіян не змінилися — змінилася лише реакція світу, який дедалі частіше воліє заплющувати очі на системний геноцид українців.
Розстріли полонених: конвеєр смерті
Поки обговорюють «мирні ініціативи», на фронті російські окупанти демонстративно порушують Женевські конвенції. Лише за останні дні грудня 2025 року стало відомо про кілька кричущих випадків страт українських військовополонених.
За даними Офісу Генпрокурора, 27 грудня під час штурму біля села Шахове Покровського району росіяни захопили в полон двох бійців ЗСУ. Беззбройних захисників змусили роздягнутися, після чого холоднокровно розстріляли. З мертвих тіл мародери зняли решту одягу — це все, що треба знати про «другу армію світу».
Аналогічний злочин стався 20 грудня поблизу Гуляйполя на Запоріжжі. Як повідомляв проєкт DeepState, троє бійців Сил оборони, які мали зайняти позиції, потрапили у засідку. Замість полону на них чекала страта. Це не ексцес виконавця, це — державна політика росії.
Вбивають навіть тих, хто їх чекав
Міф про те, що лояльність до окупантів гарантує життя, розбивається об жорстоку реальність фронтового Донбасу. Російські військові не шукають союзників серед місцевого населення — вони шукають жертв, розстрілюючи навіть ідейних прихильників, так званих «ждунів».
Військовий оглядач Костянтин Машовець б’є на сполох: у тактичному тилу українських бригад на Донецькому напрямку фіксується загрозлива тенденція співпраці місцевого населення з ворогом.
Через «розрідженість» бойових порядків ЗСУ російські диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ) та залишки штурмових загонів проникають у тил. Там вони знаходять не просто прихисток, а повне сприяння з боку частини місцевих жителів, які залишилися чекати на «визволителів».
«Наші «ждуни» перевдягають росіян у цивільне, ховають їх у підвалах, годують та ведуть для них розвідку. Це вже не поодинокі випадки, а системна проблема», — зазначає Машовець.
Масштаби явища вражають. За словами експерта, українська військова контррозвідка та підрозділи охорони тилу щодня затримують російських інфільтрантів. Лише у смузі однієї бригади на Костянтинівському напрямку стабільно виявляють по 5–6 диверсантів на день, а іноді ця цифра сягає 10–12 осіб.
Подібна ситуація спостерігалася в Куп’янську та Покровську. Без підтримки «готових до співпраці» місцевих жителів противник не зміг би так масово закріплюватися в нашому тилу. Проте, як показує практика, ця співпраця стає для зрадників фатальною.
Ось тільки для путінського солдата життя цивільного українця нічого не варте — незалежно від того, якою мовою він говорить і кого чекає.
Зрада не рятує
Показовою є жахлива доля родини з Покровська. Про це старшому дізнавачу російської військової поліції Олексію Полянському розповіла місцева мешканка Вікторія Швайко, яка разом із родиною чекала на прихід російських військових. Відео зі свідченням жінки оприлюднив у соцмережах журналіст, блогер та колишній представник Донецької області в Тристоронній контактній групі Денис Казанський.
За словами Вікторії, у ніч з 22 на 23 грудня 2025 року до її будинку, де перебували вона, її чоловік та свекруха, увірвалися троє сильно п’яних російських військових із 30-ї окремої мотострілецької бригади 2-ї гвардійської загальновійськової армії з позивними «Улибка», «Шухєр» та «Строй».
Жінка розповіла, що спершу окупанти тривалий час знущалися з її чоловіка та били його, після чого прострелили ногу й убили. Саму Вікторію вони по черзі зґвалтували. Свекруху також намагалися вбити, однак їй вдалося втекти, поки російські солдати ґвалтували господарку будинку.
Вікторія наголосила, що її чоловік не був прихильником України — він, як і вона, чекав на прихід «асвабадітелей» і навіть планував вступити до російської армії водієм. За її словами, його вбили заради розваги — ті, на кого він чекав, і до кого він сподівався приєднатися.
Жінка додала, що її родина пекла хліб для окупантів та пригощала їх. Коли росіяни увірвалися до будинку та почали бити, члени сім’ї навіть тоді пропонували нагодувати їх. Проте окупанти продовжували знущатися над ними, демонструючи повну жорстокість і безкарність.
Смерть за відмову налити горілки
З появою російських солдатів у Покровську, як і в інших «звільнених» містах, звірства окупантів набули характеру неконтрольованого терору.. Проєкт «Хочу жити» оприлюднив деталі масового вбивства, що сталося в ніч на 21 грудня на вулиці Центральній у тому ж Покровську.
Двоє військовослужбовців 30-ї бригади рф (встановлено їхні імена — Рінат Галімзянов та Олексій Агафонов) спустилися у підвал будинку №84 з вимогою дати їм алкоголь. Отримавши відмову від Олександра Завадського та його сина Ярослава, росіяни розстріляли обох на місці.
Сп’янілі від безкарності, вбивці пішли глибше у підвал, де переховувалася родина Гульків. Там вони холоднокровно стратили чотирьох людей: батька, матір, сина та літню бабусю. Єдиним, хто вижив у бійні, став Петро Мєронцев. Поранений чоловік упав серед тіл своїх сусідів і прикинувся мертвим. Коли кати пішли, йому вдалося втекти.
Аби приховати сліди злочину, російські командири цинічно доповіли про «знищення диверсійної групи» та підпалили будинок із тілами вбитих цивільних.
Замість епілогу
Ці події — не випадковість і не помилка. Це обличчя того самого «партнера», з яким деякі західні політики пропонують домовлятися. Кожен долар, зекономлений на санкціях, і кожне рукостискання з представниками Кремля сьогодні — це схвалення розстрілів у Шаховому, страт у Гуляйполі та різанини у Покровську.
Світ має отямитися: із людожерами не ведуть бізнес. Їх судять.
