За ним ховались чиновники: легендарний воїн із Липовця виступив у Вашингтоні

Неможливо приховати правду, коли вона звучить з уст тих, хто насправді пройшов пекло війни. Юрій Гайовик, уродженець Липовця, герой і символ боротьби, виступив у Вашингтоні на молитовному сніданку, представляючи Україну. Його рука — протез – це нагадування про ціну свободи. Коли у лютому 2025 року найвпливовіші люди США тиснули цю руку, це був акт визнання і підтримки.

Проте на заході були й ті, хто намагався присвоїти собі заслуги героїв. Вінницьку делегацію чиновників у Вашингтон у народі вже охрестили «корумпованим десантом» на чолі з В’ячеславом Соколовим – головою Вінницької обласної Ради, колишнім прокурором, а нині «обличчям» партії Володимира Гройсмана.

До слова, саме представники цієї партії відмовили Юрію Гайовику у Липовецькій міській раді у елементарному праві на землю. Двічі відмовили ветерану війни.

Натомість у Липовецькій мерії роздавали землю місцевим депутатам. Очолює мерію Віктор Бичков, який розпочинав свою кар’єру агрономом у колгоспі, а зараз фігурант держреєстру корупціонерів. І найбільша фракція у міській раді міста Липовець – «Українська стратегія Гройсмана». Секретар міської ради Олеся Назаренко, представниця партії Гройсмана також була проти виділення земельної ділянки.

Та, коли слово дали у Вашингтоні справжньому захиснику, чиновникам не залишалося нічого іншого, як мовчки стояти осторонь, уникаючи його погляду. На фото з Вашингтона чітко видно: В’ячеслав Соколовий буквально ховався за спиною Юрія Гайовика. Напевне, вони добре знають: їхні слова — це лише слова, а його вчинки — це історія.

Юрій жив із кулею понад два місяці

Розповідають його побратими. Кажуть, що Юрій – справжній герой і жива легенда. Бо пройшов все пекло війни, втратив руку і майже два місяці жив із кулею в животі.

«Ми з Югом воювали разом на Бамбасі з самого початку війни! Пройшли все – починаючи з Рубіжного. Там полягло багато наших, вінничан. І Юра дивом вижив. Куля зрикошетила від броніка і потрапила в область живота. Там велись запеклі бої… Але Юра.. він навіть не помітив цього поранення. І безстрашно далі йшов у бій. Саме там було перше пряме попадання в бліндаж. Після такого виживає 1 зі 100. Найсильніший і найхоробріший. Такий як Юрій.» – ділиться спогадами військовий Анатолій Кюсатс.

«Після боїв у Рубіжному у Юрія залишилась куля в животі, про яку він навіть не знав. Пізніше звертався до медиків, але ніхто не міг визначити, що саме у нього болить. Давали ліки від болю в печінці, болю в спині, болю в животі. І так понад два місяці. Потім він отримав ще одне поранення. І вже в шпиталі у нього виявили і знайшли цю кулю. Далі – знову на фронт. Під час виконання одного із бойових завдань, ми потрапили в оточення. І Юрій напросився в евакуаційну групу, хоч мав інші завдання. В нього тоді була одна ціль – врятувати побратимів. І він її досягнув. Щоправда ціною власної руки. Він був у колоні, яка потрапила під авіаудар. І отримав важке поранення. Після того – ампутація руки. І будучи в шпиталі Юра говорив, що не може спокійно лікуватись, знаючи, що його побратими в боях…» – додає побратим Кюсатс.

Після ампутації Юрій опинився в США, де проходить реабілітацію та протезування. Спочатку він отримав протез в українському центрі SUPERHUMANS, проте через проблеми з конструкцією він звернувся до PROTEZ FOUNDATION, благодійної організації, яка допомагає українським військовим отримати якісні протези.

«PROTEZ FOUNDATION працює виключно на благодійні кошти, а це немалі суми для протезування та реабілітації військових. До нас зараз приїжджає нова група з 17 хлопців із різними видами ампутацій», — пояснює Юрій.

Він також зазначає, що кисть його нового протеза виготовлена українською компанією Espar Bionics, яка безкоштовно передає свої технології військовим.

Участь у форумі у Вашингтоні

Юрій став учасником форуму у Вашингтоні, куди потрапив через знайомства, які виникли під час збору коштів у Чикаго на протезування поранених бійців. Він вважає, що такі заходи надзвичайно важливі, адже дозволяють не дати світу забути про війну в Україні.

«Я за те, щоб про Україну не забували, не забували про військових і поранених. Війна триває, і про це треба говорити», — наголошує він.

Майбутні плани та підтримка побратимів

Щодо власного майбутнього Юрій поки що не дає остаточних відповідей, проте впевнений, що буде працювати над створенням можливостей для інших поранених військових.

«Ми будемо шукати різні можливості, створювати щось, що дасть змогу працевлаштовувати побратимів», — каже він.

Окрему увагу Юрій приділяє пам’яті про загиблих героїв: «Я хочу, щоб на їхню честь називали вулиці, будинки, сквери. Щоб журналісти більше розповідали про війну, бо кожен на фронті робить геройські вчинки. Це не можна забувати!»