Високий кредит довіри, який суспільство надало НАБУ та САП під час громадських протестів проти спроб зазіхнути на їхню незалежність, закономірно порушує питання щодо однієї з найрезонансніших антикорупційних справ минулих років. Справу, яка могла б стати взірцем реальної боротьби з корупцією в Україні, нині фактично витіснено з публічного дискурсу. Йдеться про ймовірне надання хабара колишньому прем’єр-міністру Володимиру Гройсману одіозним забудовником Максимом Микитасем. Попри те, що сам підозрюваний у хабарництві фактично визнав свою провину, слідство вже роками не демонструє жодного поступу. Тим часом пособники корупційних схем продовжують розбудовувати регіональні сімейні клани, отримуючи зиск від доступу до владних ресурсів.
Єлітна нерухомість в обмін на автограф
За даними слідства, у 2017 році Володимир Гройсман, перебуваючи на посаді глави уряду, отримав неправомірну вигоду на суму понад 75 мільйонів гривень (близько 3 мільйонів євро за тодішнім курсом). Хабар був наданий у вигляді 2000 квадратних метрів елітної нерухомості в київському ЖК «Аристократ». В обмін на це Гройсман, за версією правоохоронців, підписав розпорядження Кабінету міністрів про призначення на посаду президента державної корпорації «Укрбуд» Олександра Лятамбора — людину, лояльну до Максима Микитася.
В Україні вже давно було оприлюднено, зокрема, ухвалу Вищого антикорупційного суду, винесену під час закритого засідання 26 листопада 2020 року, на якому суддя надав дозвіл на обшуки та вилучення документів в одному з об’єктів нерухомості, що належали корпорації «Укрбуд». У документі докладно описано, за яких обставин, де і яким чином приміщення площею 2000 квадратних метрів у центрі Києва, вартістю понад 75 мільйонів гривень, було передано прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману в якості хабара.
Сама ухвала з незрозумілих причин наразі відсутня у відкритому доступі. Водночас існує інше рішення — Апеляційної палати ВАКС, яке підтверджує факт винесення згаданої ухвали. Апеляційна палата відмовила у її скасуванні, наголосивши, що рішення про дозвіл на обшук не підлягає апеляційному оскарженню.
Крім того, на сайті Судової влади зафіксовано, що 26 листопада 2020 року суддя Мойсак справді задовольнив клопотання у справі «Микитася-Гройсмана» — його реквізити збігаються з деталями оприлюдненого в інтернеті документа ВАКС.
Оприлюднену інформацію про ймовірне отримання хабара Володимиром Гройсманом його речник Василь Рябчук одразу назвав «абсолютною брехнею», заявивши, що її поява нібито пов’язана з тим, що близько 31% українців довіряють колишньому очільнику уряду.
Проте ця заява, передусім через висмоктаний з пальця рівень підтримки експрем’єра, викликала хіба що гомеричні посмішки. Адже на позачергових парламентських виборах у липні 2019 року партія Гройсмана, в якій він очолював виборчий список, отримала лише 2,41% голосів виборців і до Верховної Ради не пройшла.
Ключові фігуранти та їхні ролі у схемі
Розслідування НАБУ та САП викрило мережу довірених осіб і посередників Гройсмана, більшість із яких є його земляками та давніми партнерами. «Ми Вінничани» раніше вже висвітлювали діяльність цих осіб у власному журналістськоиу розслідуванні багатомільйонної афери навколо торговельного комплексу «Магігранд» у Вінниці. Та оборудка, реалізована в часи, коли країна, залита кров’ю Майдану, намагалася вижити в умовах початку російської агресії, обійшлася державі майже у 10 мільйонів доларів. І ця справа також, як і кримінальне провадження щодо можливого хабаря Гройсману, нині припадає пилом десь під килимом. Кожен із «подільників» колишнього прем’єра виконував свою роль у реалізації схеми одержання неправомірної вигоди.
- Юрій Гижко — формальний власник нерухомості.
Він — давній бізнес-партнер Володимира Гройсмана, на нього і були оформлені елітні офіси та паркомісця в ЖК «Аристократ». Згідно з матеріалами справи, Гижко придбав активи за 52 мільйони гривень, хоча їхня ринкова вартість складала щонайменше 156 мільйонів. Різниця у 75 мільйонів гривень і розцінюється слідством як сума хабаря. Це робить Гижка ключовою ланкою, що пов’язує нерухомість безпосередньо з оточенням екс-прем’єра. Гижко також відігравав значну роль у мегаафері з «Магіграндом». - Віталій Коваленко — головний посередник.
Він — людина, яка супроводжувала угоду. Кар’єра Коваленка є дзеркальним відображенням шляху Гройсмана: від апарату Вінницької міськради за часів його мерства до посад заступника керівника апарату Верховної Ради та Кабінету Міністрів, коли Гройсман був спікером та прем’єром. Така близькість свідчить про високий рівень довіри та залученість до найделікатніших справ. - Роман Бочевар — ще один вінницький фігурант.
Він — колишній керівник департаменту правової політики Вінницької міськради часів мерства Гройсмана. Бочевар також став власником нежитлових приміщень та паркомісць у тому ж ЖК «Аристократ», які згодом були арештовані. Бочевар очолює венчурний фонд «Паскаль», що володіє вінницьким ТРЦ Plaza Park, і фігурує у справі разом із Юрієм Гижком.
Хабарі треба брати мільйонами євро — тоді підозр не буде?
На фоні багаторічної мовчанки у справі Володимира Гройсмана особливо показовою виглядає ситуація довкола майже ідентичного кримінального провадження щодо чинного віце-прем’єр-міністра — міністра національної єдності, а в минулому — міністра розвитку громад і територій Олексія Чернишова. Йому теж закидають зловживання службовим становищем та одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Зокрема, йдеться про отримання знижки на нерухомість на суму близько 345 тисяч доларів. Ця справа супроводжується активними слідчими діями, відкритими судовими засіданнями та широким медійним резонансом.
Просте зіставлення цих двох справ свідчить: йдеться про надзвичайно схожі корупційні оборудки, причому Чернишов виглядає навіть стриманішим хабарником, аніж Гройсман.
Справа Гройсмана: ймовірний хабар у 3 мільйони євро. Результат — роки тиші. Попри відкриття кримінального провадження ще в жовтні 2020 року, жодному з фігурантів досі не повідомлено про підозру. Востаннє справа фігурує в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20 червня 2023 року — саме тоді було зафіксовано останній процесуальний рух по справі.
Справа Чернишова: за даними слідства, у 2020 році Олексій Чернишов придбав елітні апартаменти за ціною, заниженою на близько 345 тисяч доларів США, що еквівалентно приблизно 320 тисячам євро за курсом того періоду. Слідчі розцінюють цю знижку як приховану форму хабара, отриманого у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків.
Результат — 23 червня 2025 року Чернишову офіційно повідомлено про підозру. 27 червня Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав йому запобіжний захід — застава у розмірі 120 мільйонів гривень. Провадження супроводжується значним медійним резонансом, активними слідчими діями та регулярними публічними заявами антикорупційних органів.
Суспільство доклало чимало зусиль для захисту незалежності антикорупційної інфраструктури. Тепер воно очікує на справедливість і рівність перед законом для всіх, незалежно від політичного статусу. Чому справа, в якій є зізнання, документи та рішення суду про арешт майна, не має логічного завершення? Якщо її закрито — то на яких підставах? Якщо розслідування триває — чому НАБУ та САП не інформують суспільство про його перебіг?
Бездіяльність у таких резонансних справах підриває довіру до всієї системи правосуддя та створює небезпечний прецедент, коли корупція найвищого рівня залишається безкарною. Чи не час антикорупційним органам продемонструвати результат у справі, яка є маркером їхньої ефективності та неупередженості?
Замість епілогу — лірична сага про народження кланів
Одним із фігурантів «хабарної» справи Микитася є Віталій Коваленко, який опинився в орбіті впливу Гройсмана завдяки своїй матері — Любові Коваленко. Колишня керівниця обласної державної телерадіокомпанії «Вінтера» (2000–2016 роки ), а згодом протягом двох років очолювала «Вінницьку регіональну дирекцію «Вінтера», створену на базі попередньої структури як філію публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Заслужена журналістка України, кавалерка орденів княгині Ольги, вона була однією з помітних постатей у вінницькому політикумі. З 2010 по 2015 рік вона була депутаткою Вінницької обласної ради від проросійської і нині забороненої Партії регіонів, при цьому була членкинею обласного бюро «регіоналів».
Під час керівництва Коваленко обласною телерадіокомпанією неодноразово лунали звинувачення у використанні державних медіаресурсів для політичного піару окремих політичних сил та діячів. Але подібна діяльність приносила свої дивіденди: у 2011 році у Любові Коваленко та її чоловіка Леоніда, окрім нерухомості на Вінниччині, з’явилася квартира у місті Алупка на Кримському півострові.
За кого ж «топила» Коваленко, окрім «регіоналів», стало цілком зрозуміло під час виборів 2020 року, коли «горойсманівці» здобули тріумфальну перемогу у Вінниці та на Вінниччині. Не забули тоді вони і про Коваленко: з червня 2020 до жовтня 2021 року вона виконувала обов’язки генерального директора Національного музею-садиби М. І. Пирогова..
За протекцією матері Віталій Коваленко також потрапив у близьке коло Гройсмана: спершу він очолював відділ організаційного забезпечення Вінницької міської ради за часів мерства Гройсмана, а згодом став заступником керівника апарату Верховної Ради та Кабінету міністрів, коли Гройсман очолював ці органи. У той самий період його дружина Марія Коваленко працювала помічницею народного депутата від Вінниці Сергія Кудлаєнка — колишнього керівника Департаменту адміністративних послуг міськради за часів Гройсмана.
Увагою не обійшли і Наталію Замкову (у дівоцтві Коваленко) — доньку Любові Коваленко та сестру Віталія Коваленка. Нині вона доктор філософських наук, кандидат педагогічних наук і директорка Вінницького торговельно-економічного інституту (ВТЕІ КНТЕУ). На місцевих виборах 2020 року Замкова стала депутаткою Вінницької обласної ради від партії «Українська стратегія Гройсмана» та очолила постійну комісію з питань освіти, релігії, культури, молоді та спорту. Вся родина Коваленків тісно пов’язана з інститутом: майже всі її члени там навчалися або працювали. Чоловік Наталії — Сергій Замковий — також випускник ВТЕІ КНТЕУ, а нині очолює підприємство «Вінницятрансприлад». Наближеність до «сірих кардиналів» Вінниччині надає подружжю Замкових можливість під час війни здійснювати незабутні сімейні закордонні вояжі.
До речі, очолити Вінницький торговельно-економічний інститут Наталії Замковій допомогла Революція Гідності. На початку 2014 року студенти фактично усунули з посад тодішнього директора інституту Валентина Сусіденка та його заступницю Ганну Блакитну. Все почалося з голосування, під час якого студентство висловило недовіру керівництву. Після цього протестувальники заблокували кабінети першого корпусу, аж поки адміністрація не подала у відставку. Поштовхом до акції стала поява в інституті групи невідомих у масках, які раніше вже намагалися захопити приміщення ВТЕІ. Вони виламали двері й висунули ультимативну вимогу про звільнення Сусіденка. Згодом у соцмережах з’явилися фото, на яких ці ж особи хизувалися тим, як закидали будинок ректора коктейлями Молотова.
Після цього Замкова і очолила торговельно-економічний виш. З того часу у Вінниці періодично ширяться чутки про скарги студентів на систематичне хабарництво у вузі, втім офіційного підтвердження цієї інформації немає. Своєрідним інформаційним вибухом свого часу стало відеозвернення з посиланням на доцента ВТЕІ Ігоря Дуба, в якому він відкрито звинуватив керівництво інституту у створенні «корупційного кубла» та заявив про покривання злочинів з боку правоохоронців. У зверненні йшлося про завдання фінансових збитків державі, посадові зловживання та грубі порушення трудового законодавства. Попри гучний резонанс у колах, пов’язаних із вишем, справа так і залишилася без жодного офіційного розвитку.
