Це історія про народження імперії. Імперії, збудованої не на інноваціях, праці чи таланті, а на цинізмі, брехні та зраді. Імперії, фундамент якої закладено на уламках довіри, на руїнах держави, на крові та сльозах власного народу. Це історія про те, як Володимир Гройсман, пройшовши шлях від провінційного чиновника до прем’єр-міністра України, розпочав свою карколомну кар’єру з багатомільйонної афери, яка коштувала країні, що стікала кров’ю на Майдані та боролася за виживання у вогні війни, майже 10 мільйонів доларів. Десять мільйонів, які могли б врятувати життя, підтримати армію, дати надію зневіреним. Але ці гроші зникли. Випарувалися в складних схемах офшорів та підставних компаній. І поки українці рахували кожну копійку, поки волонтери збирали кошти на бронежилети та медикаменти, Володимир Гройсман будував свою імперію. Імперію, ціною якої стала не лише багатомільйонна діра в бюджеті країни, а й розбиті долі тисяч людей, втрачена віра в справедливість та закон. Це історія про те, як замість тюремної камери, Гройсман отримав крісло прем’єр-міністра. Історія про те, як злочин породжує владу, а безкарність стає нормою. Історія, яка змушує задуматися, яку ціну ми готові платити за амбіції однієї людини.
Базарна «Юність»
У 2006 році новообраний мер Вінниці Володимир Гройсман під приводом впорядкування стихійних базарів перейнявся ринком «Юність», яким керувало ТОВ «Фірма «Юність», засноване у 1994 році його батьком Борисом Гройсманом. Сам Володимир у 16 років був працевлаштований комерційним директором компанії і перебував на цій посаді до початку 2000-их.
У 2007 році серед засновників «Юності» з’явилися дружина Володимира Гройсмана Олена, а також кілька вінницьких підприємців: Олексій Чернолуцький, Віктор Виговський і Олексій Пономарчук. Але вже в 2009 році склад засновників змінився: контроль над 62% бізнесу отримала лондонська компанія Ontario Productions Limited, яка внесла до статутного фонду 15,5 млн. грн. Інші частки розподілилися між Олексієм Чернолуцьким (10%, 2,5 млн. грн.) та Юрієм Гижком (28%, 7 млн. грн.).
Ontario Productions Limited із статутним капіталом у 2 фунти стерлінгів була заснована у в 2007 році, станом на 2009 рік була «сплячою» компанією, яка не здійснювала жодної діяльності. Її очолював 71-річний Пол Ходжкінсон, директор сотень подібних фірм.
Давній бізнес-партнер Володимира Гройсмана Юрій Гижко наразі фігурує в одній із кримінальних справ екс-нардепа та колишнього одіозного очільника «Укрбуду» Максима Микитася, який у 2023 році був арештований за спробу підкупу мера Дніпра та привласнення 307 млн. грн. Міноборони. Також НАБУ і САП розслідують ймовірну передачу Микитасем великого хабаря Гройсману. За версією слідства, Микитась домовився про призначення Олександра Лятамбора президентом «Укрбуду» в обмін на приміщення у житловому комплексі «Аристократ» (Київ). Розпорядження про призначення Лятамбора Гройсман підписав 13 вересня 2017 року, а вже у грудні 2017 року елітні офіси, машино- та мотомісця площею до 2 тис. кв. м перейшли у власність Юрія Гижка за 52 млн. грн., хоча їх реальна ринкова вартість становила щонайменше 156 млн. грн. (різницю у сумі 75 млн. грн. слідчі і розцінюють, як хабар). Супроводжував оборудку Віталій Коваленко, який очолював відділ оргзабезпечення апарату Вінницької міськради в часи мерства Гройсмана, а згодом став заступником керівника апарату Верховної Ради під час спікерства Гройсмана та заступником керівника апарату прем’єр-міністра, коли Гройсман очолив Кабмін. Одночасно дружина Коваленка, Марія, була помічницею вінницького нардепа Сергія Кудлаєнка, який до депутатства очолював Департамент адмінпослуг Вінницької міськради.
«Реконструкція» ринку
Як тільки Гройсман став мером Вінниці, компанія його батька одразу ж придбала земельну ділянку площею 0,56 га під ринком, яку раніше орендувала у міськради. Згодом «Фірма «Юність» уклала інвестиційний договір із міськвиконкомом, отримавши дозвіл на будівництво торгового комплексу на цій землі за умови інвестиційного внеску в розмірі 2,08 млн. грн. для розвитку інфраструктури та благоустрою.
На початку 2009 року «реконструкція» ринку завершилася зведенням торгово-сервісного комплексу «Магігранд» загальною площею 13 тис. кв. м, який на той час став одним із найбільших торгових об’єктів Вінниці.
Паралельно «Юність» передала місту трансформаторну підстанцію, мережі тепло-, газо-, електро- та водопостачання, каналізації, дренажну систему і зовнішнє освітлення. Тобто інвестиційний внесок здійснювався не грошима, а передачею майна, яке, як з’ясувалося згодом, було створене за рахунок привласненого кредиту.
Своєчасне банкрутство
Гройсманівська «Юність» не витрачала власних коштів на будівництво комплексу «Магігранд». У жовтні 2007 року компанія залучила кредит у «Кредитпромбанку» у розмірі 10,8 млн. доларів США, конвертований у гривню. Для забезпечення позики було передано в заставу приміщення ще непобудованого комплексу (!!!) та земельну ділянку під ним.
Але кредит залишився неповернутим, бо вже влітку 2009 року «Юність» подала заяву про банкрутство. Судовий процес затягнувся на кілька років. У 2013 році реєстр кредиторів виглядав так: ТОВ «Поділля» — 400 тис. грн., ТОВ «Інвестиційна компанія «Поділля-Капітал» — 98,17 млн. грн., підприємець Віктор Мацера — 2,47 млн. грн., «Кредитпромбанк» — 87,99 млн. грн.
Примітно, що, крім банку, фірма заборгувала лише особам, пов’язаним із Гройсманом. Зокрема, засновниками ТОВ «Поділля» на той час були вже згаданий Юрій Гижко, Микола Правдюк (нині депутат Вороновицької громади від партії «Українська стратегія Гройсмана») та Сергій Ковінько — власник бренду «Ковбаскофф» та «ковбасний король» Вінниччини – співзасновником його основного підприємства, ТОВ «Ковінько-Ковбаси», до 2007 року був Володимир Гройсман, який тоді також входив і до складу засновників ТОВ «Поділля». Варто додати, що брат Сергія Ковінька, Олександр Ковінько, нині очолює Вороновицьку селищну раду, як висуванець «Української стратегії Гройсмана».
А найбільшим кредитором «Юності» дивним чином стало вінницьке ТОВ «Інвестиційна компанія «Поділля-Капітал», якому заборгували навіть більше, ніж «Кредитпромбанку». У 2010–2011 роках засновником цієї компанії був Леонід Тимчук, який за часів мерства Гройсмана очолював ліквідоване в 2013 році комунальне підприємство Вінницької міськради «Обчислювальний центр ЖКГ». Проте в 2012 році ТОВ «Поділля-Капітал» переоформили на Олександра Бондаря — колишнього вінничанина, що вже багато років проживав у Москві. Ймовірно, заміна Тимчука на Бондаря була зумовлена зайнятістю Тимчука в іншій афері.
Згідно з матеріалами кримінальної справи, що розслідується з лютого 2020 року (ч. 5 ст. 191 КК України — привласнення чи розтрата майна), Тимчук став ключовою фігурою у схемі привласнення у 2014 році цілісного майнового комплексу «Обчислювального центру ЖКГ». Комунальне майно міськради продали за заниженою вартістю з метою подальшого «освоювання» державних коштів у великих розмірах. У кінці 2012 року Тимчук, ще будучи директором «Обчислювального центру ЖКГ», заснував ТОВ «Центр муніципальних систем управління», де став кінцевим бенефіціаром із часткою 51,35%. Саме цьому ТОВ міськрада за безцінь передали майно «Обчислювального центру».
«Дельта банк» починає і…
У 2012 році «Кредитпромбанк» придбав Микола Лагун — власник «Дельта Банку». 16 січня 2014 року до суду надійшло клопотання про передачу права вимоги боргу з «Юності» до «Дельта Банку». Однак уже 22 вересня — через сім місяців — «Дельта Банк» несподівано звернувся до суду з проханням виключити його зі справи про банкрутство батьківської фірми Гройсмана, і суд задовольнив це клопотання. На той час «Дельта Банк» вже перебував на межі фінансової катастрофи, і відмова від забезпеченого боргу в розмірі майже 88 млн. грн. викликала численні запитання.
28 серпня 2014 року, за два місяці до визнання «проблемним» та подальшого банкрутства «Дельта Банк» передав право вимоги боргу з «Юності» такому собі ТОВ «Факторинг Фінанс». Того ж дня це право було переуступлено ТОВ «КУА «Атлантіс Капітал». Компанії, відповідно, були пов’язані з власником «Дельта Банку» Миколою Лагуном та тодішнім прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Однак 16 квітня 2015 року борг «повернувся» на Вінниччину: «Атлантіс Капітал» передала право вимоги вже згадуваному ТОВ «Інвестиційна компанія «Поділля-Капітал»» вінницького москвича Олександра Бондаря.
Хто отримав вигоду?
Далі все пішло, як по маслу. «Юність» швидко ліквідували. Арбітражний керуючий Сергій Походзяєв, який був призначений для управління процедурою банкрутства, виявив у компанії таке майно: торгово-розважальний комплекс «Магігранд» із земельною ділянкою та дебіторську заборгованість у розмірі 63,77 млн. грн. і 29 тис. грн. на банківському рахунку. Згодом Походзяєв, вже у статусі ліквідатора юрособи, зібрав збори кредиторів. На цих зборах, де фактично залишилася лише фірма «Поділля-Капітал», було ухвалено рішення передати їй право стягнення 63,77 млн. грн. із боржників «Юності», – до такої суми були зменшені вимоги кредиторів, які Походзяєв подав до суду. Для погашення боргів вирішили продати торговий комплекс «Магігранд» із землею, а виручені кошти розподілити між кредиторами. До речі, після того, як Володимир Гройсман став прем’єр-міністром, кар’єра Сергія Походзяєва різко пішла вгору: він спочатку обійняв посаду заступника директора департаменту з управління державною власністю, а потім став заступником директора господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України.
30 вересня 2015 року «Магігранд» із земельною ділянкою був проданий за 25,68 млн. грн. ТОВ «Магігранд», яке належало Олені Гройсман, дружині Володимира Гройсмана. Примітно, що навіть за даними бухгалтерської довідки, наданої суду, залишкова вартість комплексу і землі під ним перевищувала 45 млн. грн.
Спочатку засновниками ТОВ «Магігранд» були Олена Гройсман і лондонська компанія Emlyn Solutions Limited, що мала ту саму адресу та спільного директора з «двофунтовою» Ontario Productions Limited — останнім мажоритарним власником ТОВ «Юність». Нині власниками «Магігранду» є: Олена Гройсман (70%), Крістіна Продіус (10%, дочка Володимира Гройсмана) та Дмитро Немерський (20%) — давній партнер, якому було довірено частину сімейного бізнесу Гройсманів.
Розплачуватися довелось державі і українцям
Підсумуємо. Торговий комплекс, побудований на кредит у 10,8 млн. доларів США, отриманий підконтрольною сім’ї Гройсманів компанією, після низки перепродаж опинився у власності дружини Гройсмана всього за 1,2 млн. доларів США (за курсом вересня 2015 року).
На початку 2016 року «Дельта Банк», що вже перебував у процесі ліквідації і за який держава вимушена була повертати вкладникам їх «профукані» кошти, звернувся до суду з проханням переглянути постанову, яка дозволила б йому знову стати кредитором «Юності». Бо комісія Фонду гарантування вкладів встановила, що банк продав борг компанії «Факторинг Фінанс» зі знижкою 74%. Проте Господарський суд Вінницької області відхилив позов через пропуск строку подання. У підсумку, банк фактично подарував родині Гройсманів майже 10 млн. доларів.
Проблеми «Дельта Банку» розпочалися у грудні 2014 року, здебільшого через неповернення кредитів. У 2015 році Національний банк визнав його неплатоспроможним, а його власника Миколу Лагуна у 2020 році звинуватили у несплаті податків і привласненні майна в особливо великих розмірах, а в листопаді 2024 року оголосили у міжнародний розшук.
Кримінальне розслідування щодо розкрадань у «Дельта Банку», яке розпочалося ще у 2014 році, триває досі. Правоохоронці не повідомляють деталей, а судові матеріали відкривають лише фрагменти справи. Зокрема, відомо, що у 2014 році «Дельта Банк» отримав рефінансування від Національного банку на суму 10 млрд. грн., з яких 4,1 млрд. грн. були використані для купівлі 535,3 млн. доларів США з послідуючим виведенням валюти за кордон. Окрім того, розслідуються і епізоди, пов’язані з ТОВ «Юність» та ТОВ «Факторинг Фінанс», які підозрюють в узгоджених діях для виведення з банку понад 65,1 млн. грн. у 2007–2015 роках.
Мільярдне рефінансування розкраденого «Дельта Банку», а потім повернення вкладів під час його ліквідації Фондом гарантування вкладів — усе це було здійснено за рахунок українського бюджету, тобто за гроші кожного українця. Водночас кримінальні справи щодо розкрадачів коштів розслідуються роками та десятиліттями. Тому питання про те, сяде чи не сяде Гройсман і йому подібні, – це не риторика із сфери політичного несприйняття чи вподобайок. Це про те, чи з’являться в Україні з’явитися перші паростки справедливості та законності, яка однакова для всіх.
4 thoughts on “«Магігранд»: мегаафера Гройсмана”