Перші масовані удари путінської окупаційної армії по українській енергосистемі розпочалися ще восени 2022 року, проте масове усвідомлення потреби в автономних джерелах живлення, вочевидь, прийшло до муніципалітетів, зокрема у Вінниці, із суттєвим запізненням. Лише зараз, на п’ятому році повномасштабної війни, громади масово кинулися закуповувати обладнання для розподіленої генерації. Наслідок такого «пізнього запалювання» виявився передбачуваним: через колосальний ажіотаж світові виробники не встигають задовольняти попит, а терміни очікування установок зросли вдвічі.
Якби українські міста розпочали масову підготовку до децентралізації енергосистеми ще у 2022–2023 роках, сьогодні ситуація з опаленням та світлом була б значно стабільнішою, а обладнання постачалося б у нормальні терміни. Натомість більшість громад почали діяти лише тоді, коли дефіцит електроенергії став критичним.
Сьогодні розбудова розподіленої енергетики — сонячних станцій, акумуляторів та когенераційних установок — перетворилася на справжнє змагання з часом, у якому міста змушені стояти в довжелезних чергах. Цю невтішну тенденцію фактично підтвердив «Укрінформу» заступник Вінницького міського голови Андрій Очеретний. За його словами, термін реалізації таких проєктів в Україні суттєво зріс саме через раптовий і високий попит.
«Якщо у 2024 році термін очікування когенераційного обладнання був 3–6 місяців, то тепер він зріс до 12 місяців, — констатує Очеретний. — Тобто той, хто законтрактувався у жовтні 2025 року, отримає його тільки до опалювального сезону 2026–2027 років».
Ці цифри є яскравим свідченням того, що час для швидких і безболісних рішень було втрачено. Замовляти рятівні установки напередодні холодів більше неможливо — про зиму тепер треба думати мінімум за рік.
Попри загальнонаціональну проблему зі строками, Вінниця, за словами Очеретного, намагається нарощувати потужності. Певною мірою місту допомогли міжнародні партнери: після повномасштабного вторгнення КП «Вінницяміськтеплоенерго» на грантових засадах (зокрема від USAID) отримало перші когенераційні установки.
Зараз вони забезпечують електроенергією міські котельні, дозволяючи подавати тепло в оселі вінничан навіть під час блекаутів. Сумарна потужність цього працюючого обладнання наразі складає 5,3 МВт.
Щоб посилити енергетичну безпеку, цьогоріч у Вінниці планують встановити ще чотири такі установки загальною потужністю 10 МВт. Крім того, формується резерв і на майбутнє: у 2026 році очікується встановлення додаткових чотирьох установок по 2,5 МВт.
«Це дасть можливість працювати їм ще стабільніше і частково передавати електричну енергію до тих підприємств, які, як ми вважаємо, теж потребують цього», — зауважує посадовець.
В той же час, як зізнався Очеретний, бізнес виявився спритнішим за владу.На фоні муніципальних черг за обладнанням вінницький приватний сектор, не чекаючи на критичний момент та гранти, вже інвестував у розподілену енергетику 500 мільйонів гривень. Підприємці встановили сонячні електростанції сумарною потужністю близько 24 МВт.
Ситуація з когенераційними установками — це суворий урок для місцевого самоврядування по всій країні. Відсутність стратегічного планування енергонезалежності у 2022 році призвела до того, що сьогодні міста змушені боротися за обладнання на перегрітому ринку, втрачаючи дорогоцінний час в очікуванні поставок.
