Коли кремлівський диктатор путін на Великдень об’явив так зване припинення вогню, українці очікували на провокації. І вони не забарилися, вкотре підтвердивши, що будь-які обіцянки Москви — це лише димова завіса для нових звірств і злочинів. Поки світ говорив про милосердя, російська окупаційна армія 11–12 квітня 2026 року влаштувала криваве «свято», цілеспрямовано атакуючи найбільш незахищених.
Перша трагедія сталася близько 17:30 поблизу Гуляйпільського на Запоріжжі, де ворог, ігноруючи власну заяву про режим тиші, застосував FPV-дрони для удару по українській евакуаційній групі. Росіяни холоднокровно вбили групу поранених бійців, яких намагалися вивезти з поля бою.
Як наголосили аналітики проєкту DeepState, цей випадок має остаточно розбити ілюзії міжнародних партнерів про те, що «москаль хоче миру», адже лише спільна сила, а не підігравання агресору, здатна змусити цих виродків до реальних кроків.
Проте цинізм окупантів на цьому не зупинився. На Харківщині, поблизу селища Ветеринарне, було зафіксовано ще один жахливий воєнний злочин: розстріл чотирьох українських військовополонених. Російські військові зайшли на позиції через суміжні підрозділи та після захоплення бійців у полон стратили їх на місці.
За даними начальника відділу комунікації 14-го армійського корпусу ЗСУ Віталія Саранцева, завдяки радіоперехопленням стало відомо, що загарбники вже готують інформаційне «спростування», плануючи звинуватити саму Україну в інсценуванні розстрілу, аби змити з себе сором за вчинене.
На ці звірства вже відреагував Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, який направив термінові листи до ООН та МКЧХ.
Омбудсмен підкреслив, що в день, який символізує життя та відродження, росіяни знову несуть лише смерть, системно перетворюючи терор на свою основну тактику. Станом на сьогодні в Україні зафіксовано вже понад 227 тисяч воєнних злочинів агресора, і кожен такий випадок, як убивство евакуаційної групи чи страта полонених, є грубим порушенням Женевських конвенцій.
Те, що Москва назвала «великоднім перемир’ям», насправді стало черговим актом дегуманізації, де замість обіцяного припинення вогню відбувалися точкові розправи над беззбройними. Ці події вкотре доводять: будь-які домовленості з Кремлем нічого не варті, а єдиною мовою, яку розуміє ворог, залишається мова сили та неминучої відповідальності за кожне вбите життя.
