24 липня 2025 року в Україні стало третім днем масових протестів, спричинених спробою моновлади, зосередженої в руках президента Зеленського, обмежити незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Від Києва до Харкова, від Львова до Вінниці — тисячі громадян вийшли на вулиці з чітким і недвозначним закликом до влади: руки геть від антикорупційних інституцій. Ця криза довіри, що розгортається на тлі повномасштабної війни, стала водночас і тривожним сигналом, і переконливою демонстрацією зрілості українського громадянського суспільства.
Географія протестів
Епіцентром протестів став Київ, де під стінами урядових будівель активісти вимагають від депутатів негайно ухвалити законопроєкт президента Володимира Зеленського, що має відновити повноваження антикорупційних органів. Гасла «Приймайте закон!», «Корупція вбиває» та «На фронті немає канікул» лунали у столиці країни.
Протестний рух стрімко ширився країною, охоплюючи дедалі більше міст. У Вінниці третій день поспіль на акцію виходила переважно молодь — із креативними й влучними плакатами: «Хто за мене переписує закони й порядки?», «Поверніть контроль народу», «НАБУ, САП — рятуй ASAP».
У Тернополі близько 200 людей під будівлею облради скандували “Руки геть від НАБУ!” та співали українські пісні, отримуючи на знак підтримки сигнали від проїжджаючих автівок.
У Запоріжжі, попри близькість до фронту, організатори зібрали близько 200 учасників на площі Фестивальній, подбавши про наявність укриттів. Харківський майдан Свободи зібрав понад 300 небайдужих громадян. Акції протесту також третій день тривають у Рівному та Дніпрі, демонструючи всеукраїнський масштаб невдоволення.
За лаштунками
Поспішне ухвалення горезвісного законопроєкту №12414 та не менш поспішна готовність його переглянути залишили суспільству більше запитань, аніж відповідей. Чого насправді прагнула влада? Чи було це свідомою спробою підім’яти під себе антикорупційну вертикаль, чи лише тимчасовим «відкатом» для вирішення кулуарних питань? А можливо, вся ця історія мала на меті відволікти увагу від інших, не менш загрозливих ініціатив, як-от розширення повноважень силовиків?
Ці події виходять далеко за межі дискусії про ефективність антикорупційної інфраструктури. Це питання збереження демократичного курсу країни. Незалежні антикорупційні органи, створені під тиском західних партнерів, є маркером української специфіки. Натомість справедлива правоохоронна система – фундамент будь-якої правової держави.
Найбільше тривожить нездатність влади прораховувати наслідки своїх дій. Ця недалекоглядність вже мала трагічні прояви: у неспроможності усвідомити неминучість повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, у наївних сподіваннях на перемовини з путіним у 2019-му, що лише розпалили апетити агресора. Відсутність стратегічного бачення є загрозою не лише для чинної влади, а й для виживання держави.
«Прозріння» депутатів
Під тиском вулиці та жорсткої реакції міжнародних партнерів низка народних депутатів, що голосували за скандальний закон, почали публічно «каятися».
«Так, я проголосувала за цей закон. Це було непросте рішення, ухвалене в умовах стислих термінів та обмеженої поінформованості», – заявила депутатка від «Голосу» Таміла Ташева, визнаючи, що її рішення викликало шквал критики.
Представники правлячої партії «Слуга народу» також не залишились осторонь. Олімпійський чемпіон Жан Беленюк заявив, що помилився і «відчуває особисту відповідальність й не шукає виправдань». Його колега по фракції Сергій Штепа пояснив свій голос наївною вірою в «оптимізацію навантаження» на правоохоронні органи. Ростислав Тістик філософськи зауважив, що «в політиці бувають помилкові рішення», а Василь Мокан назвав своє голосування «першим серйозним прорахунком за час каденції». Навіть представник групи «Довіра» Павло Бакунець закликав дослухатись до громадян і скликати позачергову сесію Верховної Ради та переглянути скандальний закон.
Іспит на зрілість
Президент Зеленський вкотре продемонстрував здатність «перевзуватись» у повітрі на льоту з розворотом на 180 градусів. Так само стрімко, як підписав скандальний закон, він під тиском суспільних настроїв не менш блискавично подав до Верховної Ради новий законопроєкт, нібито покликаний виправити ситуацію.
Але саме в цьому і полягає пастка: знайти голоси для демонтажу незалежності НАБУ та САП виявилося набагато простіше, ніж тепер мобілізувати парламент на її відновлення. Ламати завжди легше, ніж будувати.
Відтепер доля антикорупційної системи — а разом із нею і демократичного майбутнього України — залежить від того, чи вистачить Офісу президента розуму хоч зараз, аби мотивувати розгублених і наляканих депутатів підтримати волю власного народу. Суспільство свій іспит на зрілість склало. А влада?
