Черговий рік повномасштабної війни добіг кінця. Україна вступала в нього з тривожними прогнозами: російські війська стояли під Покровськом, штурмували Часів Яр, а підтримка США перебувала під питанням. Існували серйозні побоювання, що Москва зможе повторити прорив на оперативну глибину, подібний до харківського наступу ЗСУ у 2022 році. Проте рік минув — обвалу фронту не сталося, а стратегічні цілі Кремля залишилися недосяжними мареннями.
Криваві кілометри
Російська пропаганда та особисто кремлівський фюрер путін намагаються створити ілюзію нестримного успіху. За підрахунками аналітиків, лише з жовтня 2025 року відбулося щонайменше сім нарад, під час яких воєначальники звітували про «грандіозні перемоги». Кульмінацією цього процесу стали передноворічні доповіді в Кремлі, де путіну доповідали про нібито «захоплення» українських міст, які насправді залишалися під контролем Сил оборони України або були зоною активних боїв.
Зокрема, у кремлівських зведеннях фігурували Покровськ, щодо якого російська сторона заявляла про «встановлення контролю», однак за даними українських військових та незалежних аналітиків, Сили оборони України утримують частину міста, насамперед північні та західні квартали, а бої триваються як у межах міської забудови, так і на підступах до Покровська.
Часів Яр у кремлівських доповідях подавався як місто, штурм якого нібито вже завершено, однак насправді місто і далі залишається розділеним лінією фронту, а російські війська так і не змогли закріпитися в центральній частині населеного пункту.
Куп’янськ російська пропаганда неодноразово оголошувала «взятим», однак насправді українські підрозділи під час контратак вибили росіян з міста. Частина ворожих сил опинилася в оточенні — їх досі зачищають у підвалах і серед руїн. Водночас ЗСУ зберігають контроль над ключовими логістичними напрямками.
Події навколо Вовчанська Кремль подавав як «створення плацдарму», однак наступальні дії російських підрозділів захлинулися, вони зазнали значних втрат і були змушені перейти до оборонних дій, не встановивши повного контролю над населеним пунктом.
Несподівано в зведеннях генералів кремлівському диктатору Оріхів подали як нібито захоплене місто в рамках «прориву на Запоріжжя», але такі заяви здивували навіть російських пропагандистів-зетників. Насправді лінія фронту там майже не змінилася, а поодинокі спроби росіян просунутися були слабкими, невдалими і не принесли жодного стратегічного результату.
На цьому тлі начальник генштабу рф Валерій Герасимов заявив про захоплення 6 600 км² української території.
Однак реальність виглядає інакше. Незалежні аналітики (DeepState, ISW) оцінюють російські здобутки значно скромніше — у межах 4 300–4 600 км². Це лише чверть території однієї Донецької області або близько 1% від загальної площі України. І це — ціна річних зусиль усієї російської військової машини.
Втрата Сіверська та бої у Гуляйполі
Головний підсумок 2025 року для агресора залишається невтішним: ні повного контролю над Покровськом, ні захоплення Часового Яру, ні виходу на адміністративні кордони Донбасу так і не відбулося. Оперативного прориву фронту, яким лякали на початку року, теж не сталося.
Водночас наприкінці 2025 року українські війська залишили місто Сіверськ після тривалих та виснажливих боїв, що на Сіверському напрямку тривали ще з часу захоплення Лисичанська у 2022 році — понад 41 місяць. Найінтенсивніші зіткнення відбувалися безпосередньо в самому місті протягом усього 2025 року. 23 грудня українські підрозділи здійснили відхід з міста, щоб уникнути оточення. Попри це, ЗСУ продовжують вогневий контроль околиць міста та продовжують обстрілювати російські позиції у самому Сіверську.
Критична ситуація для ЗСУ наприкінці 2025 року склалася і на Гуляйпільському напрямку, де російські війська здійснили локальні прориви та «просочилися» в саме Гуляйполе, а також захопили прилеглі села, зокрема Затишшя та Рівнопілля, створивши загрозу оточення для українських підрозділів.
Демографія проти географії
Якщо перерахувати захоплені росіянами українські території на втрати путінських вояк , картина для рф стає катастрофічною. За даними CIT та Ukraine Control Map, лише у 2025 році російська армія втратила близько 100 тисяч убитими (загальні втрати — убитими та пораненими — за рік експерти оцінюють у чверть мільйона).
Динаміка вражає: понад третина всіх втрат рф за час великої війни припадає саме на 2025 рік. За кожен квадратний кілометр окупанти платять десятками життів. В останні місяці року темпи втрат ворога майже зрівнялися з темпами мобілізації, що ставить під загрозу здатність Кремля підтримувати чисельність угруповання в майбутньому без ухвалення непопулярних рішень.
Еволюція війни: від бронеколон до «інфільтрації»
2025 рік ознаменувався кардинальною зміною тактики ведення бойових дій: російське командування фактично відмовилося від масового застосування бронетехніки, усвідомивши, що механізовані штурми приречені на знищення FPV-дронами, внаслідок чого використання важкої техніки скоротилося приблизно на 40%.
На зміну колонам прийшла тактика так званого «просочування» — дії малих піхотних груп по 2–3 особи, із залученням мотоциклів, квадроциклів і навіть коней, метою яких є не прорив оборони потужним ударом, а проникнення в тил, дезорганізація оборони та перерізання логістики.
У відповідь Україна почала формувати лінії оборони нового типу — не лише окопи, а комплексні смуги інженерних перешкод із «зубами дракона», ровами та мінними полями, які неможливо швидко подолати й які змушують піхоту противника сповільнюватися, перетворюючись на легку мішень для дронів.
Революція дронів: війна 2025 року
Військові експерти одностайно називають 2025-й роком «революції дронів», адже безпілотники змінили саму філософію ведення бою: будь-яка група чисельністю понад три особи у зоні бойових дій виявляється і майже миттєво знищується, а «зона смерті» розширилася з колишніх 15 км від фронту до 60 км завдяки новим технологіям, зокрема оптоволоконним дронам типу «Князь Вандал».
Дрони фактично унеможливили класичні наступальні операції, і саме завдяки перевазі в безпілотних системах та майстерності операторів Україна змогла зупинити ворога, попри його тотальну перевагу в живій силі та артилерії.
Крім того, українські дрони перенесли війну вглиб росії, систематично вражаючи НПЗ, аеродроми та об’єкти ВПК, а також витіснили російський флот із західної частини Чорного моря.
Ситуація на фронтах: успіхи та невдачі
На Харківщині та Сумщині плани путіна створити «санітарну зону» провалилися: наступ на Харків захлинувся у Вовчанську, а спроби тиску на Суми обмежилися терором прикордонних районів. Куп’янськ, попри заяви російської пропаганди про взяття міста, виявився росіянам не по зубам
Найгарячішою точкою залишається Покровський напрямок Донбасу: ворог тут повільно просувається, застосовуючи тактику випаленої землі, проте стратегічна мета — захоплення агломерації Слов’янськ–Краматорськ–Костянтинівка — так і не досягнута.
На Запоріжжі противник не полишає спроб наблизитися до обласного центру, однак, незважаючи на локальні успіхи в деяких селах, лінія фронту тут залишається відносно стабільною навіть під час запеклих боїв.
Внутрішні виклики України
Звісно, не треба забувати, що кожна російська невдача на фронті оплачена життями українських захисників, які героїчно тримають оборону, стримують ворога та зберігають стабільність позицій. Водночас, не досягнувши стратегічних проривів на фронті, Кремль все частіше завдає ударів по містах у тилу України, руйнуючи критичну інфраструктуру, насамперед енергетичні об’єкти, і намагаючись підірвати економіку та деморалізувати населення.
Проте Сили оборони України також стикаються з серйозними проблемами, головною з яких залишається дефіцит особового складу. За словами експертів, це пояснюється не стільки зростанням бойових втрат, які залишаються відносно стабільними, скільки випадками самовільного залишення частин. Такі ситуації часто пов’язані з втомою військових, недосконалістю системи управління в окремих підрозділах та застарілими, «радянськими» методами командування деяких офіцерів.
В той же час Україна демонструє високу адаптивність: створюються роботизовані комплекси для евакуації та логістики, удосконалюється система рекрутингу та управління дронами, що дозволяє компенсувати втрати та підвищувати ефективність оборони.
Прогноз на 2026-й: вистояти, щоб перемогти
Військові аналітики одностайні: війна не закінчиться у 2026 році. Нас очікує продовження важких, виснажливих боїв. Путінська росія, ймовірно, досягла піку своїх виробничих можливостей і робитиме ставку на «м’ясні» піхотні штурми, проте стратегічно час грає проти агресора: економіка рф «перегріта», людські ресурси не безмежні, а технологічна перевага України у сфері безпілотних систем частково нівелює чисельну перевагу ворога.
Західна підтримка, попри політичні турбулентності, зберігається. Європа нарощує власний ВПК, а Україна вистояла і демонструє здатність ефективно відбивати атаки та адаптуватися до нових викликів. Імперські амбіції Кремля продовжують розбиватися об українську скелю.
Водночас, Кремль, не досягнувши проривів на фронті, ймовірно, посилюватиме ракетний та дроновий терор українських міст, систематично руйнуючи критичну інфраструктуру, передусім енергетичні об’єкти. 2026 рік буде важким, але саме він може стати визначальним у виснаженні ресурсної бази противника та наближенні справедливого миру.
Пам’ятаємо всіх загиблих за Україну Героїв, віримо в Збройні сили України та підтримуємо їх!
