Прокуратура Вінниччини звітувала про чергову перемогу над сім’єю «рибалок» від «Слуги народу»

Прокурори Спеціалізованої екологічної прокуратури відстояли у суді повернення у власність громади понад 155 гектарів земель водного фонду Ладижинського водосховища. Про це повідомила пресслужба Вінницької обласної прокуратури, зазначивши, що з 2018 року невказаний пресслужбою суб’єкт господарювання незаконно використовував водойму для штучного розведення риби, не сплачуючи при цьому жодних коштів до місцевого бюджету.

У прокуратурі наголосили, що єдиною законною підставою для ведення такої діяльності є договір оренди, укладений за результатами земельних торгів. Водночас суб’єкт господарювання здійснював риборозведення лише на підставі «режиму рибогосподарської експлуатації», що є прямим порушенням законодавства.

Окрім фінансових збитків для громади, така діяльність становила серйозну екологічну загрозу, адже Ладижинське водосховище є джерелом питної води для місцевих мешканців. Використання добрив і кормів для риби погіршувало якість води. Закон прямо забороняє передавати в оренду подібні водні об’єкти для рибогосподарської діяльності.

Як повідомили у прокуратурі, Господарський суд Вінницької області задовольнив позов прокурорів, зобов’язавши підприємця повернути землі у власність громади. Північно-західний апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу відповідача без задоволення, підтвердивши законність позиції прокуратури.

У прокуратурі традиційно не назвали прізвище особи, яка «прихватизувала» водойму, однак, за інформацією «Ми Вінничани», йдеться про Ларису Колісніченко із села Степашки Гайсинського району — фізичну особу-підприємницю, зареєстровану зі спеціалізацією «прісноводне рибальство». Вона є дружиною депутата Гайсинської районної ради від партії «Слуга народу» Ігоря Колісніченка — багаторічного керівника районного комунального підприємства «Гайсинське риборозвідне господарство», підпорядкованого райраді.

Раніше «Ми Вінничани» вже інформували, посилаючись на інше знеособлене повідомлення прокуратури, що після тривалої судової тяганини прокуратурі вдалося повернути у власність громади дві земельні ділянки водного фонду загальною площею 280 гектарів і вартістю 5,4 мільйона гривень. Йшлося про водосховище на території Кунківської громади, яке з 2018 по 2022 рік незаконно використовувалося для промислового вилову риби без будь-яких правовстановлюючих документів. Родина депутата Колісніченка організувала там промисловий вилов риби, попри те, що водойма забезпечує навколишні села питною водою, а отже, будь-яка рибогосподарська діяльність тут законодавчо заборонена.

«Ми Вінничани» також наголошували, що історія незаконного використання водойм родиною Колісніченків тягнеться роками. Так, у 2023 році Гайсинська окружна прокуратура через суд скасувала дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у Ладижинському водосховищі площею 2080 гектарів і вартістю 1,1 мільярда гривень. Цей дозвіл було видано ще у 2018 році — без будь-яких законних підстав користування водоймою. Фактично депутатська родина отримала ексклюзивне право безоплатного промислового вилову риби.

Окрім того, окружні прокуратури Гайсина і Немирова, а також обласна прокуратура подали низку судових позовів в інтересах Кунківської сільської ради, Ладижинської та Гайсинської міських рад — щодо розірвання договорів оренди земель навколо Ладижинського водосховища. Це одна з найбільших штучних водойм на Південному Бузі — її довжина сягає 45 кілометрів, і вона розташована на території Гайсинського та Тульчинського районів.

Втім, як раніше також зазначали «Ми Вінничани», на фоні ініціатив прокурорів дії Гайсинської міськради виглядають щонайменше суперечливо. З одного боку, прокуратура у судах вимагає повернення водойм у комунальну власність в інтересах цієї ж міськради. А з іншого — та сама рада під головуванням Анатолія Гука та за підтримки більшості від партії «Українська стратегія Гройсмана» продовжує договори оренди з Ларисою Колісніченко ще на 15 років.

Такий чиновницько-правовий «пінг-понг», коли прокурори відстоюють інтереси громади, а місцева влада фактично грає на боці «своїх» рибалок, може тривати роками. І навіть виграні суди не гарантують реального повернення водних об’єктів громаді.