Система вміє чекати. Коли восени 2024 року Україну сколихнув гучний скандал зі статками голови Хмельницької МСЕК Тетяни Крупи, а згодом вибухнув не менш резонансний кейс так званих «прокурорів-інвалідів» із захмарними пенсіями, здавалося, що каста недоторканних нарешті змушена буде понести відповідальність. Тоді, під тиском суспільства та після засідання РНБО, пролунали гучні обіцянки очищення, перевірок і справедливості. Минуло півтора року. На календарі — квітень 2026-го. І що ми бачимо?
А бачимо те, що на початку квітня 2026 року, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів продемонструвала черговий майстер-клас із «відбілювання» прокурорсько-інвалідських лав. Рішення щодо колишнього заступника начальника відділу Вінницької окружної прокуратури Дмитра Радзілевича (нині він обіймає посаду заступника начальника відділу у Дніпропетровській обласній прокуратурі) стало зайвим свідченням того, що прокурорський мундир в Україні часто захищений надійніше, ніж права пересічного громадянина.
Історія Радзілевича є показовою для розуміння того, як у реальності працює бюджетний «пилосос» під прикриттям закону. Дмитро Радзілевич — відносно молодий (в органах прокуратури працює з 2015 року) і перспективний кадр — ще у 2021 році, в розпал реформування прокуратури, раптово отримав ІІ групу інвалідності. Дивним чином це збіглося з визнанням його непридатним до військової служби за станом здоров’я, хоча ще за кілька місяців до того він без проблем проходив усі медичні комісії.
Найцікавіше почалося згодом: у червні 2024 року, якраз напередодні гучних викриттів корупційних схем у МСЕК, прокурор знову подовжив свій статус «інваліда» до 2026 року. Результат такої «непрацездатності» виявився промовистим — лише за 2024 рік він отримав від держави понад 280 тисяч гривень пенсійних виплат. І це — додатково до чималої прокурорської заробітної плати.
І все це відбувається в країні, де тисячі ветеранів, які втратили кінцівки на фронті, змушені місяцями доводити своє право навіть на мінімальні виплати. Цинізм ситуації підкреслюється матеріалами самого службового розслідування: виявилося, що прокурор-інвалід ніколи не звертався щодо облаштування робочого місця під потреби особи з інвалідністю, не просив корегувати графік і навіть не намагався скористатися путівками на санаторно-курортне лікування.
Тобто для роботи він — здоровий та енергійний «око государеве». А для Пенсійного фонду — особа з обмеженими можливостями, яка потребує сотень тисяч гривень з бюджету воюючої країни..
Коли ж Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора (спеціальний підрозділ системи прокуратури, що виконує роль «внутрішньої поліції» або служби внутрішньої безпеки для самих прокурорів) намагалася притягнути його до дисциплінарної відповідальності за порушення етики, а правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо законності встановлення інвалідності «елітним» посадовцям, Радзілевича направили на переогляд до профільного інституту в Дніпрі.
І тут почалася класика. Прокурор раптово йде на лікарняний і «не може» з’явитися на обстеження. А коли зрештою з’являється (у листопаді 2025 року), Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів доходить до «геніального» висновку: оскільки він пройшов обстеження і на той момент не існувало рішення про скасування інвалідності — отже, він «чистий». На цій підставі дисциплінарне провадження було закрито.
Кримінальне провадження щодо можливих фальсифікацій діагнозів тим часом триває, однак служби внутрішньої безпеки прокуратури вже поспішила відполірувати мундир колеги до блиску. Комісія дійшла висновку, що в діях Радзілевича відсутній склад дисциплінарного проступку, а «дискредитації органів прокуратури не встановлено».
Серйозно? Прокурор, який отримує пенсію по інвалідності, не маючи помітних ознак тяжкого захворювання і не потребуючи особливих умов праці, — це не дискредитація? Це і є обличчя «оновленої» прокуратури станом на 2026 рік?
Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів — це не просто прояв поблажливості до колеги, а радше ляпас усім, хто ще вірив у реальність антикорупційних гасел 2024 року.
Поки кримінальне провадження щодо «елітних інвалідів» повільно губиться в кабінетах ДБР, дисциплінарний орган прокуратури вже фактично виписав Радзілевичу індульгенцію, легалізувавши парадокс: прокурор може одночасно залишатися і «захисником закону», і його найвинахідливішим бенефіціаром.
Схоже, що в системі координат вітчизняної Феміди статус «інвалідності у прокурорському виконанні» — це вже не медичний діагноз, а зручний привілей, який надійно захищає і гаманець, і крісло.
