11 разів доля оберігала його від смерті. Він власноруч в одному бою знищив вісьмох ворогів. Але 5 грудня 2024 року життя хороброго воїна батальйону «Шквал» з «вінницької» 59 ОМПБр імені Якова Гандзюка, відомого за позивним «Буба», обірвалося.
Побратими «Грізлі» та «Жук» поділилися спогадами про героя на сторінці бригади. «Буба» запам’ятався їм людиною неймовірної сили духу, яка не знала слова «не можу». Навіть смертельно поранений, з кулеметом у руках він продовжував боротися з ворогом.
Родом з Донеччини, «Буба» з особливою ненавистю ставився до російських окупантів, які прийшли на його рідну землю. Він залишив хворого батька, у якого і знайшов свій останній спочинок.
Загибель наздогнала бійця поблизу Покровська. Під час засідки «Буба» вів вогонь, але ворожий бронебійний снаряд вразив його. «Що, «Жук», по ходу я триста?» – запитав він, падаючи. «Ні, двісті», – відповів побратим. «Я так і зрозумів», – це були останні слова воїна. Він сплюнув кров’ю та помер.
Кремезний та невтомний, «Буба» міг йти до останнього. Побратими розповіли історію про те, як він з двома товаришами потрапив в оточення, сховавшись у шахті. Три доби без їжі та води вони провели в тісному укритті, чуючи, як ворог ходить поруч. Один з бійців хропів, що додавало небезпеки, але дивом їх не виявили. Зранку «Буба» першим вийшов з укриття, на радість побратимів, які вже не сподівалися побачити їх живими.
«Буба» завжди поспішав, їв нашвидкоруч, багато курив, особливо перед виходом на позицію. У вільний час дивився відео на YouTube та листувався з коханою. Часто брав полонених, приводячи їх з презирством.
«Навіть мертвим його обличчя виражало смуток», – згадують побратими. – «Здавалося, він жалкував, що більше не зможе нищити ворогів. Тепер ця справа за нами…».