Україну й надалі лихоманить через скандал навколо стрілянини в санаторії «Жовтень» у Конча-Заспі. Конфлікт між представниками Головного управління розвідки та військовими ЗСУ переріс у відкрите збройне протистояння в елітному передмісті столиці. Подія більше нагадувала кримінальні «розбірки» буремних 90-х, ніж виконання завдань у тилу воюючої країни, які стоять перед розвідкою та військовими. Втім суспільна увага швидко змістилася з самого небезпечного інциденту на тих, хто першим про нього повідомив.
Під шквал суспільної критики потрапило видання «Українська правда», яке звинуватили в оприлюдненні конкретної локації, де перебували військові, яких атакували представники ГУР. Журналістам почали закидати, що така публічність «здає цілі ворогу», адже росіяни уважно стежать за інформаційним простором. У відповідь медійники наголосили: замовчування збройних конфліктів у тилу з явними ознаками криміналу становить не меншу загрозу, ніж публічність. Адже коли люди зі зброєю з’ясовують стосунки силою, це підриває довіру до армії та держави не менше, ніж будь-яка ворожа атака.
Водночас гостра реакція на роботу медіа не заважає суспільству закривати очі на відверту недбалість клоунів, які вважають себе політиками (зараз в Україні це майже одне й те саме), і які заради лайків у соцмережах перетворюють себе на безкоштовних коригувальників для російських ударів.
Щоб не ходити далеко за прикладами, ось Сергій Кудлаєнко, колишній нардеп, про якого вже встигли забути не лише в Києві, а й на Вінниччині, яку він представляв у Верховній Раді минулого скликання. Очевидно, миритися з політичним забуттям пан Сергій не хоче, тому останнім часом розгорнув шалену медіаактивність, ніби знову балотується в нардепи чи на посаду міського голови Вінниці.
13 листопада 2025 року Кудлаєнко радісно опублікував фотозвіт із «заходу всеукраїнського масштабу». На світлинах — ангар зі стратегічною авіаційною технікою, натовп людей, військова символіка і, що найголовніше, чітка прив’язка до ГУР. Для будь-якого OSINT-аналітика ворога ці фото — справжній подарунок: локація легко впізнається за бортами та конструкцією ангару, контекст зрозумілий — тут збираються військові, розвідники та волонтери, а висновок очевидний — чудова, жирна ціль. Кудлаєнко фактично поставив галочку на мапі для росіян: «Дивіться, тут цікаво!». І це зовсім не викриття злочину, як у випадку зі стріляниною біля санаторію «Жовтень», а чистий піар на війні..
Але верх нездатності скласти два плюс два в прагненні виступити «корисним ідіотом» для Кудлаєнка настав уже наступного дня. Рівно через добу після публікації фото з військового заходу екснардеп пише зворушливий пост про те, як Київ пережив «страшну ніч» та чергову важку атаку росіян. Виникає логічне запитання: чи розуміє пан Кудлаєнко, що між його «селфіком» у стратегічному ангарі та прильотами ракет може існувати прямий зв’язок?
Чому, коли журналісти викривають кримінал, їх звинувачують у «роботі на ворога», а коли забутий політик «світить» локації зборів, пов’язаних з військовою розвідкою, лише заради самопіару — це називають «патріотичною позицією»?
