На околиці лісу поблизу села Високе Тульчинського району понад два десятиліття дарував дітям відпочинок табір «Веселка». Однак нині над цією оазою дитячого літа згустилися хмари: Господарський суд Вінницької області ухвалив рішення, яке зобов’язує демонтувати будівлі закладу.
У судовій постанові йдеться про необхідність «усунути перешкоди» Вінницькій обласній військовій адміністрації у користуванні земельною ділянкою. У практичному вимірі це означає вимогу знести капітальні споруди табору, зведені приблизно на 4,6 сотках землі.
Підставою для такого радикального кроку стала позиція прокуратури, яка вважає, що розміщені на цій території будівлі завдають шкоди навколишньому лісовому масиву.
Дивно, але протягом тривалого часу ці шість невеликих будівель — адміністративний корпус, три житлові блоки для малечі, їдальня та санітарна споруда — жодним чином не заважали екосистемі.
Майже два десятиліття тут оздоровлювалися діти Вінниччини, для яких поїздка на відпочинок часто була єдиною світлою подією. Це були діти-сироти, діти з малозабезпечених сімей, нащадки учасників бойових дій, вихованці римо-католицьких громад.
Окрім того, «Веселка» стала базою для військово-патріотичного виховання: тут проводили свої збори юні спортсмени обласної Федерації рукопашного бою, і не лише з Вінниччини. Весь цей масштабний соціальний проєкт фактично тримався на плечах приватного сільськогосподарського підприємства «Перемога», яке повністю брало на себе всі витрати на оздоровлення дітей.
Сьогодні ж ситуація виглядає абсурдною: по суті, судове рішення вимагає від меценатів власноруч знищити те, що вони створювали для дітей.
Народження «Веселки» датується 2009 роком, коли обласна адміністрація надала 0,17 га (що дорівнює 17 соткам) лісової ділянки для культурно-оздоровчих цілей. Тоді ж було укладено договір із лісництвом, а протягом 2009–2010 років на ділянці з’явилися ті самі цегляні будиночки, які сьогодні стали каменем спотикання.
Попри те, що договір був офіційно зареєстрований, у березні 2024 року його розірвали, виставивши вимогу повернути ліс у «первісний стан».
За цією юридичною історією дехто вбачає політичний підтекст і навіть розцінює її як «наїзд» на депутата Вінницької обласної ради від партії «Європейська солідарність» Івана Спориша, який водночас є багаторічним керівником ПСП «Перемога».
Біографія Іван Спориш тісно пов’язана із селом Високе: ще з 1988 року він очолив місцеве господарство, пройшовши шлях від головного агронома до народного депутата України 8-го скликання, обраного від «Блоку Петра Порошенка», та нині — чинного депутата Вінницької обласної ради від «Європейської солідарності». Раніше Спориш також був депутатом облради у 2002–2006 та 2010–2014 роках.
Саме в період його попереднього депутатства на базі сімейного підприємства, власником якого наразі є дружина Спориша Ніна Іванівна, було організовано безкоштовний дитячий табір «Веселка». Вочевидь, депутатський мандат міг використовуватися для спрощення або обходу передбачених законом процедур оформлення земельних і будівельних питань.
Нині правова площина конфлікту набула жорсткого характеру: судові рішення передбачають демонтаж інфраструктури, оскільки споруди визнано капітальними, а дозвільних документів на їхнє зведення в межах лісового фонду, за результатами перевірок, не виявлено. Саме це стало підставою для вимоги «усунути перешкоди» у користуванні земельною ділянкою.
Паралельно в публічному просторі розгортається дискусія: що має бути пріоритетом у воєнний час — буквальне застосування земельного законодавства щодо невеликої ділянки, на якій розміщена дитяча інфраструктура, чи збереження простору для відпочинку та реабілітації дітей військовослужбовців і сиріт.
Поки юристи сперечаються про «первісний стан» земельної ділянки, виконавча служба готується до примусового виконання рішення суду та нараховує штрафи підприємству Спориша за невиконання судового припису знести забудови.
Сам табір «Веселка», який уже не раз опинявся у складних обставинах, нині знаходиться під реальною загрозою демонтажу.
На цьому тлі ключовим залишається питання, яке виходить за межі суто юридичної площини: чи знайдеться у цій справі баланс між вимогами закону та суспільною потребою зберегти дитячий простір, чи ж лісова тиша виявиться вагомішою за дитячий відпочинок — відповідь на це наразі залишається відкритою.
