У березні 2026 року у Вінницькому міському суді відбулася подія, яка змінила долю одного з найвідоміших в’язнів області. Василь Лозко, ім’я якого ще у 2002 році стало відомим через резонансне вбивство лікаря, отримав рішення, на яке чекав майже 25 років. Суд, з урахуванням нових норм законодавства, замінив йому довічне ув’язнення на конкретний термін — 15 років.
Ця історія почалася у жовтні 2002 року, коли у Вінниці зник молодий лікар-уролог міської лікарні №2 Олександр Жученко. Він був талановитим медиком, кандидатом наук і допомагав навіть важким пацієнтам. Його батько, професор Сергій Жученко, працював проректором медичного університету і покладав на сина великі надії. Але життя лікаря обірвалося через жорстоку помсту жінки, якій він намагався допомогти у складний момент.
Замовницею злочину виступила Тамара Бушевська, мати пацієнта, який наклав на себе руки. Вона вбила собі в голову, що саме Жученко винен у смерті її сина, бо нібито не знайшов правильних слів під час консультації.
Для розправи жінка залучила цілу групу посередників та виконавців. Одним із них став Василь Лозко, який разом із подільником Сергієм Сацюком розробив цинічний план: виманити лікаря з лікарні під приводом допомоги тяжкохворій людині в селі Дашківці.
Олександр Жученко, для якого клятва Гіппократа не була порожнім звуком, не вагаючись сів у старенький «Жигульонок», куплений вбивцями на аванс від замовниці. Того вечора він так і не повернувся додому.
Поки Лозко керував автомобілем, Сацюк на задньому сидінні душив лікаря. Тіло Олександра, з якого зняли шкіряну куртку та відібрали мобільний телефон, знайшли через кілька днів у лісосмузі.
У 2005 році вироком Апеляційного суду Вінницької області Лозко був засуджений до довічного ув’язнення за умисне вбивство з корисливих мотивів, розбій та незаконне заволодіння транспортним засобом.
Протягом десятиліть Лозко перебував у камері для «довічників», але час і зміна політичного та правового ландшафту України працювали на нього.
У 2022 році Верховна Рада змінила Кримінальний кодекс, виконуючи рішення Європейського суду з прав людини в одній зі справ проти України.
Після цього люди, засуджені до довічного ув’язнення, отримали так зване «право на надію». Тепер, відбувши 25 років, вони можуть звернутися до суду і попросити замінити довічний строк на визначений — від 15 до 20 років.
На момент звернення до суду в травні 2025 року Лозко провів за ґратами вже 25 років, 3 місяці і 3 дні.
8 березня 2026 року Вінницький міський суд, розглянувши подання начальника державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», замінив довічне ув’язнення Василю Лозку на 15 років позбавлення волі. Підставою для рішення стала позитивна характеристика від адміністрації тюрми: засуджений мав сім заохочень, отриманих у 2008–2019 роках, сумлінно виконував роботи з благоустрою та не мав конфліктів із персоналом. Усі попередні шість дисциплінарних стягнень були погашені. Крім того, психологічний профіль засудженого зафіксував 71 бал із 65 необхідних для підтвердження процесу виправлення, що фахівці кваліфікували як низький ризик вчинення повторного правопорушення.
Вінницька окружна прокуратура оскаржила це рішення в апеляційному порядку. Прокурори наголошували, що виправлення Лозка є формальним, оскільки він раніше неодноразово намагався переглянути вирок через нововиявлені обставини, надаючи неправдиві свідчення та заперечуючи свою провину. Сторона обвинувачення також вказувала на недостатню кількість заохочень за 25 років ув’язнення та відсутність ініціативи до працевлаштування на виробничих потужностях установи навіть за наявності вільних місць.
Проте 13 квітня 2026 року Вінницький апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, визнавши надані докази виправлення засудженого достатніми. Суд підкреслив, що Лозко відбув мінімальний встановлений законом строк для заміни покарання та продемонстрував позитивні зміни особистості. Згідно з ухвалою, відлік 15-річного терміну позбавлення волі для Василя Лозка розпочався 18 березня 2026 року.
Попереду у Лозка ще півтора десятиліття ув’язнення, але головне, що він уже здобув, — впевненість у тому, що його життя не закінчиться за тюремними стінами.
