В один день стрічка новин з Вінниччини здатна приголомшити, відкривши очі навіть сліпим на справжню українську дійсність під час кровопролитної війни. З одного боку — історія, яка викликає щире захоплення. У Ладижині хлопчик Дмитро Тягун зібрав 15 тисяч гривень для ЗСУ. Це вже його другий внесок: у грудні 2024 року він передав армії 5 тисяч. Ініціатива йшла від самої дитини: Дмитро переконав батька, власника мінікав’ярень, встановити у них благодійні скриньки. Ім’я хлопчика знає вся громада, а його вчинок став символом щирої та дієвої любові до України. Майже одночасно Бюро економічної безпеки (БЕБ) та обласна прокуратура звітували про зовсім іншу «перемогу». Підприємець, який торгує деревиною та будматеріалами, «добровільно» сплатив до бюджету понад 7,1 мільйона гривень несплачених податків. Схема працювала під час повномасштабної війни: фіктивні витрати, продаж за готівку без обліку. Лише відкрите кримінальне провадження за ч. 2 ст. 212 КК України (умисне ухилення від сплати податків у великих розмірах або за попередньою змовою групою осіб) змусило бізнесмена повернути державі «зекономлені» податки. Але є нюанс: ім’я цього «героя економічного фронту» залишилося таємницею. Повідомлення правоохоронців максимально знеособлені — і це вже стала системна практика.
«Герої» невидимого «фронту»
«Знешкоджені» БЕБ та прокуратурою «ухилянти» від сплати податків залишаються неназваними. Із офіціозу правоохоронців можна лише зрозуміти, що після кількамісячного розслідування кримінальної справи той чи інший бізнесмен «добровільно» сплатив у бюджет мільйонні суми, які намагався приховати. І знову ж таки, ці повідомлення максимально знеособлені й анонімізовані — аби, не дай Боже, ніхто не здогадався, про кого йдеться. Імена цих «героїв» не знайдуть навіть досвідчені «копачі» судових реєстрів, бо суди, зокрема й на Вінниччині, просто завалені справами про ухилення від сплати податків у великих розмірах — мова йде про мільйони та десятки мільйонів гривень..
Це створює певний дисонанс. Країна знає імена своїх героїв — від юного Дмитра Тягуна до солдатів на передовій. Але ті, хто ухиляється від фінансування держави та армії під час страшної війни, залишаються утаємниченими. Чому так відбувається?
Тим часом Генпрокурор України презентує портал, який має «унеможливити тиск на бізнес», а прокурор Вінниччини проводить зустрічі з підприємцями, обіцяючи їх не «кошмарити». Схоже, щось у нашому «королівстві» працює якось не так. Бо виходить парадокс: єдиним дієвим інструментом повернення мільйонів до бюджету залишаються кримінальні провадження, а не «партнерство» чи меморандуми. І яскравим прикладом такої «гуманності» стала гучна, але водночас «засекречена» правоохоронцями справа компанії народного депутата з Вінниччини Геннадія Вацака.
«Тиха» справа на 29 мільйонів: коли «відкуп» стає «перемогою»
Нещодавно ТОВ «Кондитерський дім «Вацак» повернуло до бюджету 29,1 мільйона гривень несплачених податків. Після цього кримінальне провадження проти директора «шоколадної» компанії Валерія Твердохліба за ч. 3 ст. 212 КК України (умисне ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах або за попередньою змовою групою осіб) було закрито.
Офіційно це подали як перемогу: гроші в казні, бізнес отримав шанс виправитися, мовляв, все відповідно до ч. 4 ст. 212 КК України — норми, яка звільняє від кримінальної відповідальності, якщо фігурант кримінального провадження сплатив всі податки та штрафи. І Могилів-Подільський міськрайонний суд, розташований у виборчому окрузі Вацака, мабуть, не без задоволення за клопотанням прокуратури звільнив Твердохліба від кримінальної відповідальності «у зв’язку з тим, що до повідомлення про підозру у вчиненні цього злочину податки були сплачені в повному обсязі, а шкода, завдана державі їх несвоєчасною сплатою, відшкодована».
У тріумфальних реляціях правоохоронці, , як водиться, «забули» сказати головне: йдеться не просто про великий бізнес, а про компанію, що належить чинному народному депутату. Здається, усе це — прагматичний компроміс, але насправді залишається гіркий осад: де справедливість? Щей й не риторичне питання: а скільки коштувало державі «перевиховання» податкових «ухилянтів»? Казки про «повністю сплачені податки та відшкодовану шкоду» — це радше для випускників закладів для осіб із заторможеним розумовим розвитком.
Хто платить за «прощення»?
Конфлікт інтересів у цій історії вражає. Геннадій Вацак — народний обранець, діяльність якого фінансується з податків громадян. Водночас, за даними слідства, його ключовий бізнес у розпал війни вдавався до свідомих схем ухилення від сплати податків на суму, еквівалентну вартості тисяч дронів для ЗСУ.
Йдеться не про бухгалтерську помилку. Як зазначено в матеріалах справи, компанія системно приховувала доходи та завищувала витрати. Серед методів — приховування доходів від «прощених» боргів на 78 мільйонів гривень та неправомірне списання на витрати майже 79 мільйонів гривень. Це свідчить про свідомі та сплановані дії.
Коли податковий «ухилянт» повертає борг, він компенсує лише суму податків та штрафів. Проте за лаштунками залишаються величезні витрати, які держава несе на сам процес розслідування кримінальної справи: зарплати детективів БЕБ, прокурорів, експертів, суддів та апарату суду — усе це оплачують доброчесні платники податків.
Таким чином, суспільство платить двічі: спочатку недоотримуючи податки, а потім — витрачаючи мільйони на розслідування, щоб повернути приховане. Сам же порушник по суті отримує безвідсоткову позику від держави та безкоштовний аудит від слідчих.
Система, яка дозволяє фінансово потужним гравцям і водночас недобросовісним платникам податків фактично «відкупитися» від відповідальності за свої дії, перекладаючи витрати на державу, навряд чи може вважатися справедливою. Але доводиться констатувати: саме така система панує у воюючій Україні.
І поки юний Дмитро Тягун із Ладижина гривня за гривнею власноруч допомагає виборювати перемогу на фронті, дорослі бізнесмени у тилу, прикриті безликими прокурорськими пресрелізами, безсоромно набивають кишені, а спіймані за руку — просто відкуповуються.
