Місцеві бюджети Вінниччини отримали рекордні надходження від екологічного податку. Але чи відчули це річки, повітря й ліси регіону? Аналітики медіаплатформи з питань екологічної політики України «ЕкоПолітика» дійшли невтішного висновку: замість реальних природоохоронних заходів ці кошти часто йдуть на латання хронічних проблем житлово-комунального господарства.
У 2025 році громади Вінницької області зафіксували стрімке зростання екологічних надходжень — податку надійшло у півтора раза більше, ніж роком раніше. Загальна сума склала 119,5 мільйона гривень, що на 57,7% перевищує показник 2024 року. Та, як встановили фахівці «ЕкоПолітики», фінансовий рекорд сам по собі не гарантує екологічного прориву. Гроші, сплачені підприємствами-забруднювачами, дедалі частіше розчиняються у витратах, які мають лише побіжний, а подекуди й суто формальний зв’язок із захистом довкілля.
Мільйони є, але де екологія?
За три квартали минулого року підприємства області сплатили до зведеного бюджету 253,3 мільйона гривень екологічного податку, з яких 71,4 мільйона надійшли до загального фонду державного бюджету, 94,6 мільйона — до спеціального фонду за викиди CO₂, а 87,3 мільйона — до спеціального фонду місцевих бюджетів.
Керівництво податкової служби дякує бізнесу за сумлінність, однак аналіз місцевих програм свідчить: ці кошти нерідко розчиняються у вирішенні комунальних проблем, не маючи прямого впливу на поліпшення стану довкілля.
Каналізація замість науки
Екологічна програма Вінниці на 2021–2025 роки стартувала амбітно: екопросвітництво, наукові заходи, з’їзди екологів. Проте у фінальній частині пріоритети змінилися. Нині левова частка фінансування спрямовується на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт каналізаційних мереж.
Хоча програма містить пункти щодо очищення річок і моніторингу води, саме каналізаційні труби та облаштування зливової каналізації стали головними «екологічними» видатками. Ще один спірний пункт — оновлення муніципального автопарку. Міська рада класифікує закупівлю нових транспортних засобів як захід зі скорочення викидів, хоча фактично йдеться про оновлення рухомого складу за рахунок екофонду.
Дивно, що пункти, які логічніше було б віднести до розвитку житлово-комунального господарства, знову з’являються в екологічній програмі. Хоча це усвідомлюють і в міській раді — виконавцями заходів зазначені департаменти міського господарства.
Квіти та кладовища: реалії малих міст
Ситуація в громадах області виглядає ще показовішою: у Козятині програма на 2021–2026 роки передбачає висадження квітів, очищення та благоустрій кладовищ, а також фінансування за рахунок екологічного податку буріння свердловин і заходів з водопостачання; у Теплицькій селищній раді через обмежений бюджет перелік заходів значно коротший, однак і тут екокошти спрямовують на реконструкцію каналізації та малозрозумілий «благоустрій водойм».
Заходи, притягнуті «за вуха»
Експерти «ЕкоПолітики» зазначають: місцева влада часто включає до програм заходи, які виглядають відверто випадковими. Наприклад, організацію систем теплопостачання або встановлення урн для сміття.
Єдиним дійсно екологічним рішенням у сфері поводження з відходами виглядає будівництво системи дегазації полігону твердих побутових відходів із встановленням сонячних електростанцій (СЕС).
Усе інше — ремонт контейнерів і збирання сміття, що є базовою функцією комунальних служб, а не природоохоронними заходами.
Чому так відбувається?
Фахівці «ЕкоПолітики» вважають, що корінь проблеми — у застарілому законодавстві. Місцеві ради досі спираються на постанову Кабінету міністрів 1996 року. Цей документ дозволяє муніципалітетам надто широко трактувати поняття «природоохоронні заходи», фактично перекриваючи екологічними коштами проблеми благоустрою та ЖКГ.
Відсутність чітких сучасних орієнтирів призводить до того, що гроші, сплачені забруднювачами, не спрямовуються на превенцію чи ліквідацію наслідків забруднення, а розчиняються у повсякденних господарських витратах.
